34. Теорія біхевіоризму Б.Скіннера: респондентна та оперантна

Теорія оперантного біхевіоризму

34. Теорія біхевіоризму Б.Скіннера: респондентна та оперантна

Ці проблеми розглядалися в працях інших вчених, насамперед у роботах Б. Ф. Скіннера (1904-1990), якого без перебільшення можна назвати центральною, культовою фігурою біхевіористичного направлення. На думку деяких вчених, він є найвидатнішим американським психологом XX в.

В юності Скіннер захоплювався різними науками, причому його захоплювання, як правило, виникали стихійно, не підкоряючись ніяким планам. Він займався моделюванням, грав на різних інструментах, тримав в будинку різних тварин (змій, черепах, жаб, ящірок й бурундуків).

У Коледжі Гамільтона, де Скіннер спеціалізувався по англійській літературі, він багато читав одночасно Д.Джойса, М. Пруста, Ф.Бекона, І.Павлова, розігрував викладацький склад і мріяв стати письменником. Але письменство не принесло йому задоволення, і Скіннер звернувся до науки. Завдяки Б.

Расселу він познайомився з біхевіоризмом й наприкінці 1927 р. поступив у Гарвард, щоб зайнятися психологією. Однак і його наступна наукова діяльність відрізнялася спонтанністю й крайньою розмаїтістю.

Він із однаковим ентузіазмом й продуктивністю займався проблемами мовознавства, винахідництвом снарядів, якими можна управляти, розробкою основ інструментальної поведінки й програмованим навчанням.

Скіннер закінчив Гарвардський університет, захистивши в 1931 р. докторську дисертацію. Протягом наступних п'яти років він працював у Гарвардській медичній школі, займаючись дослідженням нервової системи тварин.

Великий вплив на його наукові дослідження зробили роботи засновника біхевіоризму Уотсона і праці Й. Павлова по формуванню й вивченню умовних рефлексів. Після декількох років роботи в університетах Мінесоти й Індіани Скіннер ставши професором Гарвардського університету та працював у ньому до кінця життя.

Він також став членом Національної академії наук, його праці придбали всесвітню популярність. Однак первісне прагнення стати письменником привело Скіннера до ідеї зв'язати дві його основні потреби – у науці й у мистецтві, що і реалізувалося в написаному їм у 1949 р.

романі, «Уолден-2», у якому він описував утопічне суспільство, яке засновано на розроблених ним принципах навчання.

Прагнучи переробити класичний біхевіоризм, Скіннер виходив, насамперед, з необхідності систематичного підходу до розуміння людської поведінки.

При цьому він вважав за необхідне виключити з досліджень усі фікції, до яких приходять психологи для пояснення того, чого вони не розуміють. До таких фікцій Скіннер відносить багато понять психології особистості, наприклад самість, автономію, волю, творчість.

З його точки зору, не можна говорити про реальну волю людини, тому що вона ніколи по-справжньому сама не керує своєю поведінкою, яка детермінована зовнішнім середовищем.

У книзі «Поведінка організму» (1938) він доводив, що неможливість виявити причинні зв'язки між психічними феноменами і впливом середовища диктує необхідність не пояснювати, а, швидше, описувати систему організм – навколишнє середовище.

Скіннер прагнув зрозуміти причини поведінки і навчитися ним керувати. У цьому плані він повністю розділяв розроблені Уотсоном і Торндайком погляди на соціогенетичну; природу психічного розвитку, тобто виходив з того, що розвиток є навчання, що обумовлюється зовнішніми стимулами.

Однак від констатації Скіннер перейшов до розробки методів цілеспрямованого навчання й управління поведінкою, а тому в психології він залишився, в першу чергу, як теоретик навчання, який розробив різні програми навчання й корекції поведінки.

Його методи викладені в роботах «Наука й людське поведінка» (1953), «Технологія навчання» (1968).

На основі представлення про те, що не тільки уміння, а й знання являють собою варіації поведінки, Скіннер розробив його особливий вид – оперантна поведінка. У принципі він виходив з того, що психіка людини заснована на рефлексах різного роду й різного ступеня складності.

Однак, порівнюючи свій підхід до формування рефлексів з підходом І.Павлова, він підкреслював суттєві розходження між ними.

Умовний рефлекс, який формується в експериментах Павлова, він називав стимульним поведінкам, тому що він зв'язаний з асоціацією між різними стимулами й не залежить від власної активності суб‘єкта. Так, собаці по дзвонику завжди дається м'ясо незалежно від того, що вона в цей момент робить.

Таким чином, виникає асоціація між м'ясом й дзвоником, у відповідь на яку спостерігається слиновиділення. Однак, підкреслював Скіннер, така реакція швидко формується, але й швидко зникає без підкріплення, вона не може бути основою постійної поведінки суб‘єкта.

У противагу цьому підходу при оперантному навчанні підкріпляється не стимул, а поведінка, операції, які вдосконалюють суб‘єкт у даний момент й які приводять до потрібного результату. Велике значення має й той факт, що складна реакція при тому розбивається на ряд простих, що випливають одна з одної й що приводить до потрібної мети.

Так, при навчанні голуба складної реакції – виходу з клітки за допомогою натискання дзьобом на ричаг Скіннер підкріплював кожен рух голуба в потрібному напрямку, добиваючись безпомилкового виконання цієї складної операції. Такий підхід до формування потрібної реакції мав великий вплив в порівнянні з традиційним.

Насамперед це поведінка було набагато стійкішою, вона дуже повільно вгасала навіть при відсутності підкріплення. Скіннер звернув увагу на те, що навіть одноразове підкріплення може мати значний ефект, тому що при цьому встановлюється, зв‘язок між реакцією й появою стимулу.

Якщо стимул був значимим для індивіда, він буде пробувати повторити реакцію, що принесла йому успіх. Таку поведінку Скіннер називав забобонною, вказуючи на її значну поширеність.

Не менше значення має й той факт, що вивчення при оперантному обумовлюванні йде швидше й простіше, це зв'язане з тим, що експериментатор має можливість спостерігати не тільки за кінцевим результатом (продуктом), а й за процесом виконання дії (адже воно розкладено на складові, реалізуючі в заданій послідовності).

Фактично відбувається екстеріоризація (перехід у зовнішній план) не тільки виконання, а й орієнтація й контроль за дією. Адже підкріплюючи правильну дію потрібним стимулом, учитель демонструє дитині, на які елементи ситуації йому треба звертати увагу, а також що й у якому порядку з ними робити.

Іншими словами, дітям дається схема орієнтування й схема дії, причому вчитель має можливість спостерігати процес засвоєння цих схем.

Найважливіше, що такий підхід можливий при навчанні не тільки певним навиками, а й знанням. Розроблений Скіннером метод програмного навчання дозволяв оптимізувати навчальний процес, розробити коригувальні програми для невстигаючих й розумово відсталих дітей.

Ці програми мали великі переваги перед традиційними програмами навчання, тому що давали можливість учителю контролювати і в разі необхідності виправляти процес рішення задачі, миттєво зауважувати помилку учня.

Крім того, ефективність й безпомилковість виконання підвищували мотивацію вчення, активність учнів. Спостереження за процесом рішення також дозволяло індивідуалізувати процес навчання в залежності від темпу засвоєння знання.

Однак у цих програм був і суттєвий недолік, тому що екстериоризація, що грає позитивну роль на початку навчання, гальмує розвиток згорнутих, розумових дій.

Постійна необхідність повторювати проміжні, давно засвоєні учнем етапи рішення заважає інтериоризації й згортанню розгорнутої педагогом схеми вирішення задачі. Це може на певному етапі знизити мотивацію учнів. У сучасних розвиваючих програмах, у тому числі й розроблених у нашій країні, цей недолік програмованого навчання Скіннера був переборений.

Оперантним навчанням у своїй книзі «Вербальна поведінка» (1957) пояснював Скіннер й розвиток мови. Він доводив, що людська мова є особливою – вербальною формою поведінки, отже, підкоряється тим самим законам, що й інші його форми.

Іншими словами, звуки які ми вимовляємо є різновидом реакції що говорити, котра підкріплюється відповідями чи мімікою слухаючого. При цьому співрозмовник може направляти мовні реакції що говорити, змінюючи підкріплення.

Таким чином, посмішка чи схвалення може закріпити вживання даного слова, а незгода чи покарання – сповільнити чи змусити замінити одне слово іншим. Так реакції батьків допомагають розвитку мови дітей, певним формам звертання й т.д.

Проти теорії вербальної поведінки виступив відомий американський лінгвіст Н. Хомскі. Заперечуючи ототожнення мови з поведінкою, він висунув свою теорію, ключовим поняттям якої стало представлення про граматику, що породжує.

Вивчаючи, таким чином людина здатна робити й розуміти унікальні граматичні конструкції, Хомскі прийшов до висновку про те, що людина володіє деяким дослідним механізмом засвоєння мови, який детермінує процес формування мови.

Цим пояснюється той факт, що діти в усьому світі засвоюють мову з однаковою швидкістю, проходячи при цьому вихідні послідовності етапів.

Продуктивна, з погляду лінгвістики, концепція Хомскі володіла суттєвим недоліком, який об'днував її з позицією Скіннера, – ігноруванням культурної детермінанти, ведучої при розвитку мови. Хоча теорія Скіннера не одержала широкого наукового визнання, вона була частково використана при навчанні мови, особливо в школах для розумово відсталих дітей.

У наступні роки Скіннер звернувся до проблеми соціалізації людини, вивчав можливість навчання «нормативній поведінці». Розроблений ним метод біхевіоральної терапії також заснований на навчанні методом проб й помилок.

Однак при цьому Скіннер основувався не тільки на ідеях оперантного підходу, а й на поглядах Фрейда.

Він був переконаний у тому, що головним відкриттям Фрейда були не комплекси вини, а збереження моделей поведінки, засвоєних у дитинстві.

Викладу позиції вченого з цих питань присвячені книзі «По ту сторону свободи й гідності» (1971), «Роздуми про біхевіоризм й суспільстві» (1978).

Якщо скіннерівскі програми навчання дітей були прийняті з ентузіазмом й отримали повсюдне поширення, то його підхід до програмування поведінки й так звані жетонні програми, які були розроблені з метою корекції поведінки, що відхиляється, (у малолітніх злочинців, психічно хворих людей), підлягали обґрунтованій критиці.

Насамперед мова йшла про недопустимість тотального контролю за поведінкою, без якого неможливе застосування цих програм, тому що мова йде про постійне позитивне підкріплення бажаної поведінки й заперечливому підкріпленні (чи ігноруванні) небажаного.

Крім того, виникало питання про нагороду за певне число набраних жетонів й особливо про покарання за їх недостатню кількість. Проблема полягала в тому, що таке покарання повинне бути досить ефективним, тобто значиме для дитини, але в той ж час при цьому не повинні порушуватися основні права дітей й не повинна відбуватися фрустрація їхніх основних потреб.

Однак, незважаючи на ці недоліки, підхід Скіннера дав реальну можливість коректувати і направляти процес вивчення, процес формування нових форм поведінки.

Він дуже вплив на психологію і у сучасній американській психології Скіннер є одним з найбільш авторитетних вчених, за кількістю цитування й прихильників він перевершив навіть Фрейда.

При цьому найбільший вплинула його теорія оперантної поведінки на практику, дозволивши переглянути процес навчання й розробити нові підходи й нові програми навчання .

1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 |

19

| 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 |

Источник: https://studall.org/all-32144.html

Біхевіоризм та необіхевіоризм. Оперантний біхевіоризм Б. Скінера

34. Теорія біхевіоризму Б.Скіннера: респондентна та оперантна

Біхевіоризм(від англ. behavior – поведінка) виник у рамках поведінкового напряму у психології. Ще одна назва цієї теорії – теорія научіння. Основоположником біхевіоризму є американський вчений Джон Б. Уотсон (1878 -1990рр.). Він критикував психологію за суб’єктивізм і практичну безкорисність, заперечував свідомість як предмет наукового дослідження.

Предметом біхевіоризму він оголосив поведінку. Мета її вивчення – практичне використання.
Д. Уотсон побудував свою психологічну теорію на підґрунті вчення І.П. Павлова про умовні рефлекси. Базуючись на ньому, вчений стверджував, що особистість є сукупністю поведінкових реакцій і, таким чином, є предметом научіння.

Та чи інша поведінкова реакція виникає на певний стимул чи ситуацію. Цей процес біхевіористи описували такою формулою: S R, де S – стимул; R – реакція. Таким чином, всі види поведінки – це навички, набуті у процесі ефективного повторення деяких дій у відповідь на зовнішні чи внутрішні подразники.

Наведена формула пояснює пристосування організму до умов зовнішнього середовища. Пристосування – це робота м’язів, залоз і т. ін. у відповідь на стимул.

Поведінка, таким чином, трактується дуже широко (судинні реакції, скорочення м’язів, виділення секрету залозами) і разом з тим досить вузько, бо не враховує низку реакцій фізіологічного та психологічного характеру, що не спосте­рігаються. Тому теорію Д. Уотсона вважають механістичною.

Отже, біхевіористи заперечували генетичну чи психо­логічну спадковість. Головне джерело розвитку особистості вбачали в навколишній дійсності (середовищі). Вважали, що особистість формується і розвивається протягом усього життя у процесі соціалізації, виховання і навчання, але ранні роки – найбільш важливі.

Підґрунтям усіх знань є здібності, що закладаються у дитинстві. Раціональні та ірраціональні процеси подані однаковою мірою, все залежить від типу і складності поведінки.

У людини майже повністю відсутня свобода волі, її поведінка детермінована зовнішніми обставинами, подана – автоматизованими соціальними навичками і рефлексами.

На думку біхевіористів, на замовлення можна сформувати будь – який тип особистості (вченого, поета, бандита, ) бо навіть всі емоційні властивості особистості – результат вироблення класичних умовних рефлексів. Звідси навички і научіння складають провідну проблему біхевіоризму. Навичка – це індивідуально набута дія. Д.

Уотсон описував процес формування навичок, побудував криву, що відображає залежність формування навичок від кількості вправ. Спочатку формування навичок відбувається швидкими темпами, далі уповільнюється, і, нарешті, кількість вправ не впливає на вдосконалення навичок. Ця ділянка називається плато.

Процес формування навичок відбувається шляхом сліпих спроб і помилок, та не може бути керованим. Саме тут виявляється механістичний характер учення Д. Уотсона.

Вивчення поведінки і процесу формування навичок здійснювалося на тваринах. Одержані результати були перенесені на людину. Такий підхід у психології називається біологізаторським. Біологізаторський підхід не заперечував і сам Д. Уотсон. Людину він розглядав як реагуючу істоту, ототожнював її з тваринами.

Він писав, що людина «…являє собою тварину, яка відрізняється словесною поведінкою». Біологізаторський і механістичний характер учення
Д. Уотсона склав підґрунтя дегуманістичного ставлення до людини: управління поведінкою ототожнюється з маніпулюванням.

Цей самий принцип використовується у побудові реклами.

Історичною заслугою Д. Уотсона є дослідження поведінки об’єктивними методами, розроблення методики формування навичок, використання результатів дослідження у практиці управління поведінкою.

Згодом схема S R була поставлена під сумнів. Виник новий напрямок в американській психології, представники якого роблять спробу подолати прямолінійність і спрощену схему класичного біхевіоризму. Це – необіхевіоризм. Його засновником є Е.Толмен (1886 -1959 рр.).

Він показав, що експериментальні дослідження поведінки тварин не відповідають уотсонівському молекулярному розумінню поведінки за схемою S R. Поведінка, на думку Е.Толмена, значно складніша, вона є молярним феноменом, тобто це – цілісний акт, що має спрямованість на мету, пластичність, селективність.

Складність поведінки обумовлюється складністю її детермінації. Е. Толмен виділяє три групи детермінант:

1. Незалежні змінні і вихідні фізіологічні стани.

2. Видові властивості організму, або здібності.

3. Внутрішні змінні, що втручаються (цілі, пізнавальні процеси і т. ін.). Саме останні, на думку Е.Толмена, є предметом експериментального дослід­ження.

До класичної схеми S R була введена додаткова змінна, щоопосередковує реакцію організму на середовище. Цю проміжну змінну складають психічні процеси людини, що залежать від її спадковості, фізіологічного стану, минулого досвіду та природи стимулу. Таким чином, формула трансформувалася в SHR, де Н – проміжна змінна.

Результати дослідження були одержані на тваринах і використані Е. Толменом для пояснення поведінки людини. Так, Е. Толмен поповнив загін біологізаторського пояснення осо­бистості людини.

Ідеї біхевіоризму розвивав Берес Фрідерік Скіннер (1904-1990рр.), створивши концепцію оперантного обумовлення.
Б. Скіннер розрізняв три види поведінки:

а) умовно-рефлекторну;

б) безумовно-рефлекторну;

в) оперантну.

Перші дві викликаються стимулами із зовнішнього середовища і складають реакції типу S. Оперантна, на його думку, меншою мірою залежать від зовнішньої ситуації, а походить із середини, виділяється самим організмом. Такі реакції викликаються волею. Саме такі інструментальні реакції Б. Скіннер і назвав оперантними.Це реакції типу R. Вони переважають в адаптивній поведінці тварин.

Адаптація організму відбувається як наслідок активних спроб – впливів тварин на світ. Деякі з них, як вдалі й корисні, закріплюються. Оперантні реакції є активною поведінкою. Сама активність зводиться до хаотичних спроб і лише деякі з них є правильними і закріплюються. Таким чином, організм перебуває у світі закріплених стимулів.

При цьому виключаються особливості зовнішнього середовища.

Б. Скіннер вводить поняття підкріплення як засіб формування поведінки. Підкріплення це подія, що йде за реакцією і збільшує вірогідність її появи. Підкріплення завжди підсилює поведінку, за якою йде.

Існують різні типи підкріплень. Наприклад, харчове, активнісне (подивитися ТV), маніпулятивне (малювання), позесіальне (від англ. possess – володіти; одягти нову сукню), соціальне (обійми).

Також розрізняють два види підкріплень:

1) первинні: стимули, які закладені у людини від народження (наприклад, фізіологічні потреби, намагання вижити);

2) вторинні: генералізовані, нейтральні стимули наскільки сильно асоціюються з первинними, що з часом самі починають діяти як підкріплення (наприклад, гроші чи перспектива їх одержання).

Б. Скіннер зосередив свою увагу на особливості реакції і на зв’язку її з процесами підкріплень та інтервалами між ними – режим підкріплення. Режим підкріплення можна побудувати, задаючи певний часовий інтервал або певний інтервал реакції. Б.

Скіннер підкреслював важливість підкріп­лення, що грунтується на уникненні неприємних стимулів. Подібні реакції відрізняються від покарання.

При покаранні стимул йде за реакцією, зменшуючи вірогідність її появи, але дія на покарання має лише тимчасовий характер і не надто ефективно усуває небажану поведінку. Отже, позитивне підкріплення краще, ніж покарання.

Б. Скіннер розробив теорію научіння. Вся процедура научіння у тварин є процедурою «послідовного наведення на потрібну реакцію». «Потрібна реакція» негайно підкріплюється.

Б. Скіннер розробив і свій варіант програмованого навчання. Навчальний зміст розділяється на окремі кроки (дози). Ці кроки мають бути доступними для учнів.

Правильне виконання кроку негайно підкріплюється. Для підкріплення використовують технічні засоби. Сьогодні це – комп'ютер.

Процес навчання індивідуалізується, бо кожен учень виконує кроки навчального змісту відповідно до своїх можливостей.

Навчання розглядається як набір зовнішніх актів поведінки і підкріплення правильних із них. При цьому внутрішня пізнавальна діяльність не організується, а навчання втрачає свою специфіку як свідомий процес. Тому ця концепція принципово обмежена.

Свої дослідження Б. Скіннер проводив на тваринах. Отже, оперантний біхевіоризм має біологізаторський характер.

Читайте також:

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Источник: https://studopedia.com.ua/1_198152_biheviorizm-ta-neobiheviorizm-operantniy-biheviorizm-b-skinera.html

БІХЕВІОРИСТИЧНА ТЕОРІЯ ОСОБИСТОСТІ Б.Ф.СКІННЕРА

34. Теорія біхевіоризму Б.Скіннера: респондентна та оперантна
Теорії особистості Читать далее: КОГНІТИВНА ТЕОРІЯ ОСОБИСТОСТІ ДЖ.КЕЛЛІ

3. БІХЕВІОРИСТИЧНА ТЕОРІЯ ОСОБИСТОСТІ Б.Ф.СКІННЕРА

Біхевіоризм – напрямок в американській психології ХХ століття, що зводить психіку до різних форм поведінки, яка розглядається як сукупність реакцій організму на стимули зовнішнього середовища. І особистість людини, з погляду біхевіоризму, є не що інше, як сукупність поведінкових реакцій, властивих даній людині.

Б.Ф.Скіннер – яскравий представник біхевіоризму – вважав, що поведінку людини можна визначити, передбачити і проконтролювати умовами оточення. Люди, за своєю суттю, дуже складні, але все-таки машини.

Хоча він і не був першим психологом, який запропонував механістичний підхід до вивчення поведінки, його формулювання відрізнялося тим, що він доводив ідею до її логічного кінця.

За Скіннером, наука про поведінку людини принципово не відрізняється від будь-якої іншої науки, заснованої на фактах, тобто має ту ж саму мету – передбачити і проконтролювати досліджуване явище.

Скіннер виділив два основні різновиди поведінки: респондентну й оперантну.

Респондентна поведінка – специфічна реакція, яка запускається відомим стимулом; стимул завжди передує реакції за часом.

Добре знайомі приклади – це звуження чи розширення зіниці у відповідь на світлову стимуляцію, посмикування коліна при ударі молоточком по колінному сухожиллю і тремтіння при холоді.

У кожнім з цих прикладів взаємозв’язок між стимулом (зменшення світлової стимуляції) і реакцією (розширення зіниці) мимовільне і спонтанне, це відбувається завжди. Однак респондентній поведінці можна і навчити.

Оперантна поведінка – реакція, яка визначається і контролюється результатом, який прямує за нею. Наприклад, катання на роликовій дошці, гра на фортепіано, метання дротиків і написання власного імені – це зразки оперантної реакції. Скіннер розумів, що безглуздо міркувати про походження оперантної поведінки, тому що нам невідомі стимул чи внутрішня причина, відповідальна за її появу.

Вона відбувається спонтанно. Якщо наслідки сприятливі для організму, тоді імовірність повторення оперантної реакції в майбутньому підсилюється. І навпроти, якщо наслідки не сприятливі, тоді імовірність одержати оперантну реакцію зменшується.

Наприклад, ви незабаром перестанете посміхатися людині, яка у відповідь на вашу посмішку завжди кидає на вас сердитий погляд чи взагалі ніколи не посміхається.

Отже, суть оперантного навчання полягає в тому, що підкріплена поведінка прагне повторитися, а поведінка непідкріплена має тенденцію не повторюватися. Таким чином, концепція підкріплення відіграє ключову роль у теорії Скіннера.

Швидкість, з яким оперантна поведінка здобувається і зберігається залежить від режиму застосовуваного підкріплення. Режим підкріплення – правило, що встановлює імовірність, з якою підкріплення буде відбуватися.

Найпростішим правилом є пред'явлення підкріплення щораз, коли суб'єкт дає бажану реакцію. Це називається режимом безупинного підкріплення і звичайно використовується на початковому етапі будь-якого оперантного навчання.

Однак, у більшості ситуацій повсякденного життя підкріплення поведінки буває не завжди однаковим і регулярним. У більшості випадків соціальна поведінка людини підкріплюється тільки іноді. Дитина плаче неодноразово, перш ніж доможеться уваги матері.

Учений багато разів помиляється, перш ніж приходить до правильного рішення важкої проблеми. В обох цих прикладах непідкріплені реакції зустрічаються доти, поки одна з них не буде підкріплена.

Скіннер ретельно вивчав, як режим часткового підкріплення впливає на оперантну поведінку.

Хоча можливі багато різних режимів підкріплення, їх усі можна класифікувати відповідно до двох основних параметрів: 1) підкріплення може мати місце тільки після того, як минув певний чи випадковий часовий інтервал з моменту попереднього підкріплення; 2) підкріплення може мати місце тільки після того, як з моменту підкріплення було отримано певну чи випадкову кількість реакцій. Відповідно до цих двох параметрів виділяють чотири основних режими підкріплення.

1. Режим підкріплення з постійним співвідношенням (ПС). У даному режимі організм підкріплюється по наявності заздалегідь визначеного чи “постійного” числа відповідних реакцій. Цей режим є загальним у повсякденному житті і йому належить значна роль у контролі поведінки.

У багатьох сферах зайнятості співробітникам платять почасти чи навіть винятково відповідно до кількості одиниць, що вони виробляють чи продають. У промисловості ця система відома як плата за одиницю продукції.

Режим ПС встановлює надзвичайно високий оперантний рівень, тому що чим частіше організм реагує, тим більше підкріплення він одержує.

2. Режим підкріплення з постійним інтервалом (ПІ). У режимі підкріплення з постійним інтервалом організм підкріплюється після того, як твердо встановлений чи “постійний” проміжок часу проходить з моменту попереднього підкріплення.

На рівні людини режим ПІ дійсний при виплаті зарплати за роботу, виконану за годину, тиждень чи місяць. Подібно цьому, щотижнева видача грошей дитині на кишенькові витрати утворить ПІ форму підкріплення. Університети й інститути зазвичай працюють відповідно до режиму ПІ.

Іспити і заліки встановлюються на регулярній основі. Цікаво, що режим ПІ дає низьку швидкість реагування відразу після того, як отримане підкріплення – феномен, названий паузою після підкріплення.

Це показово для студентів, які відчувають труднощі при навчанні в середині семестру (передбачається, що вони здали іспити добре), тому що наступні іспити будуть ще нескоро. Вони буквально роблять перерву в навчанні.

3. Режим підкріплення з варіативним співвідношенням (ВС). В цьому режимі організм підкріплюється на основі якогось у середньому визначеного числа реакцій. Можливо, найбільш драматичною ілюстрацією поведінки людини, що знаходиться під контролем режиму ВС, є азартна гра.

Розглянемо дії людини, що грає в гральний автомат, де потрібно опускати монетку чи спеціальною рукояткою витягати приз. Ці апарати запрограмовані таким чином, що підкріплення (гроші) розподіляється відповідно до числа спроб, за які людина платить, щоб керувати рукояткою. Однак виграш непередбачений, непостійний і рідко дозволяє одержувати більше того, що вклав гравець.

Це пояснює той факт, чому власники казино одержують значно більше підкріплень, чим їхні постійні клієнти. Угасання поведінки, придбаної відповідно до режиму ВС, відбувається дуже повільно, тому що організм точно не знає, коли буде наступне підкріплення.

Таким чином, гравець опускає монети в проріз автомата, незважаючи на незначний виграш (чи навіть програш), у повній упевненості, що наступного разу він “зірве куш”. Така наполегливість типова для поведінки, викликаної режимом ВС.

4. Режим підкріплення з варіативним інтервалом (ВІ). В цьому режимі організм одержує підкріплення після того, як проходить невизначений проміжок часу. Подібно режиму ПІ, підкріплення при цієї умові залежить від часу.

Однак час між підкріпленнями по режиму ВІ варіює навколо якоїсь середньої величини, а не є точно встановленим. При підкріпленні в режимі ВІ організм прагне установити постійну швидкість реагування, і при відсутності підкріплення реакції вгасають повільно.

В остаточному підсумку, організм не може точно передбачати, коли буде наступне підкріплення. У повсякденному житті режим ВІ нечасто зустрічається, хоча декілька його варіантів можна спостерігати.

Батьки, наприклад, можуть хвалити поведінку дитини досить довільно, розраховуючи, що дитина буде продовжувати поводитися відповідним чином і в непідкріплені інтервали часу. Подібно цьому, професора, що дають “несподівані” контрольні роботи, використовують режим ВІ.

При цих умовах від студентів можна чекати збереження відносно високого рівня старанності, тому що вони ніколи не знають, у який момент буде наступна контрольна робота. Як правило, режим ВІ породжує більш високу швидкість реагування і опірність угасанню, ніж режим ПІ.

Крім описаних режимів підкріплення, розрізняють також два основних типи підкріплення – первинне і вторинне.

Первинне підкріплення – це будь-яка подія чи об'єкт, що самі по собі мають підкріплювальні властивості. Таким чином, вони не вимагають попередньої асоціації з іншими підкріпленнями, щоб задовольнити біологічну потребу. Первинні підкріплювальні стимули для людей – це їжа, вода, фізичний комфорт і секс. Їхнє ціннісне значення для організму не залежить від навчання.

Вторинне, чи умовне підкріплення, – це будь-яка подія чи об'єкт, що здобувають властивість здійснювати підкріплення за допомогою тісної асоціації з первинним підкріпленням, обумовленим минулим досвідом організму.

Прикладами загальних вторинних підкріплювальних стимулів у людей є гроші, увага, гарні оцінки. Скіннер доводив, що фактично будь-який нейтральний стимул може стати підкріплювальним, якщо він асоціюється з іншими стимулами, що раніше мали підкріплювальні властивості.

Характерним для умовного підкріплення є те, що воно генералізуєтся, якщо поєднується з більш ніж одним первинним підкріпленням. Гроші – особливо показовий приклад. Очевидно, що гроші не можуть задовольнити яку-небудь з наших первинних потреб.

Але завдяки системі культурного обміну гроші є могутнім і сильним фактором для одержання безлічі задоволень. Наприклад, гроші дозволяють нам мати модний одяг, гарну квартиру, престижну машину і т.ін.

Інші види генералізованих умовних підкріплювальних стимулів – це лестощі, похвала, підпорядкування собі інших.

Ці так називані соціальні підкріплювальні стимули часто діють дуже складно і ледь уловимо, але вони істотні для нашої поведінки в різноманітних ситуаціях. Увага – простий випадок.

Усі знають, що дитина може одержати увагу, коли прикидається хворою чи погано поводиться. Часто діти настирливі, задають безглузді питання, втручаються в розмову дорослих, мочаться в постіль – і все це для того, щоб привернути увагу.

Ще більш сильний генералізований умовний стимул – це соціальне схвалення. І жіноча, і чоловіча мода – це предмет схвалення, і вона існує доти, поки є соціальне схвалення. Гарні оцінки в університеті – теж позитивний підкріплювальний стимул, тому що раніше за це одержували похвалу і схвалення батьків.

Скіннер думав, що умовні підкріплювальні стимули дуже важливі в контролі поведінки людини. Він також відзначав, що кожна людина проходить унікальну науку навчання.

Наприклад, для когось дуже сильним підкріплювальним стимулом є успіх у якості менеджера; для інших важливо вираження ніжності; а хтось знаходить підкріплювальний стимул в атлетиці, академічних чи музичних заняттях.

Можливі варіації в поведінці, підтримані умовними підкріплювальними стимулами, нескінченні.

З точки зору Скіннера, в основному поведінка людини контролюється аверсивними (неприємними чи болючими) стимулами. Два найбільш типові методи аверсивного контролю – це покарання і негативне підкріплення.

Термін покарання відноситься до будь-якого аверсивного стимула чи явища, яке випливає чи залежить від появи якої-небудь оперантної реакції. Замість того, щоб підсилювати реакцію, яку воно супроводжує, покарання зменшує, принаймні тимчасово, імовірність того, що реакція повториться.

По Скіннеру, покарання може бути здійснено двома різними способами, які він називає позитивне покарання і негативне покарання.

Позитивне покарання зустрічається всякий раз, коли поведінка веде до аверсивного результату, наприклад, якщо дорослих ловлять на крадіжці, їх штрафують чи саджають у в'язницю.

Негативне ж покарання зустрічається всякий раз, коли поведінка призводить до усунення (можливого) позитивного підкріплювального стимулу.

На відміну від покарання, негативне підкріплення – це процес, у якому організм обмежує аверсивний стимул чи уникає його. Скажемо, людина, що ховається від палючого сонця, ідучи в приміщення, швидше за все знову піде туди, коли сонце знову стане палючим.

Скіннер боровся з використанням усіх форм контролю поведінки, заснованих на аверсивних стимулах. Він особливо виділяв покарання як неефективний засіб контролю поведінки. Причина в тому, що через свою загрозливу природу тактика покарання небажаної поведінки може викликати негативні емоційні і соціальні побічні ефекти.

Тривога, страх, антисоціальні дії і втрата самоповаги і впевненості – це тільки деякі можливі негативні побічні явища, зв'язані з використанням покарання. До того ж, поведінка, за яку покарали, може знову з'явитися після того, як зникне імовірність бути покараним.

Наприклад, водій, якого отштрафували за перевищення швидкості, може заплатити міліціонеру і продовжувати вільно перевищувати швидкість, коли поблизу немає патруля.

Замість аверсивного контролю поведінки Скіннер рекомендував позитивне підкріплення як найбільш ефективний метод для усунення небажаної поведінки.

Він доводив, що, оскільки позитивні підкріплювальні стимули не дають негативних побічних явищ, вони більш придатні для формування поведінки людини.

Скіннер показав можливості позитивного підкріплення, і це вплинуло на стратегії поведінки, використовувані у вихованні дітей, освіті, бізнесі і промисловості. В усіх цих областях з'явилася тенденція до усе більшого заохочення бажаної поведінки, а не покаранню небажаної.

Теорії особистості Читать далее: КОГНІТИВНА ТЕОРІЯ ОСОБИСТОСТІ ДЖ.КЕЛЛІ

… виводиться із суб'єктивного плану. Загалом же завдяки фрейдизму та неофрейдизму психологічна наука збагатилася багатьма ідеями, які не втратили свого значення й досі. 5.

Гуманістичні теорії особистості   Одним із фундаторів гуманістичної психології вважається американський дослідник К. Роджерс (1902— 1990). Центральною ланкою особистості, за К.

Роджерсом, є самооцінка, уявлення людини про …

… і людини життям, міра повноти відчутого нею щастя безпосередньо залежать від того, наскільки її досвід, її «реальне Я» та «ідеальне Я» узгодяться між собою.

Основна потреба людини, відповідно до гуманістичних теорій особистості – це самоактуалізація, прагнення до самовдосконалення і самовираження.

Визнання головної ролі самоактуалізації об’єднує всіх представників даного теоретичного напрямку у …

… , ніж на кухні, а професор веде себе по-різному, розмовляючи зі студентами в фойє і перед ними з лекцією в аудиторії. Таку позицію, коли індивід відділяється від тієї ролі, яку він виконує, Т.

Парсонс назвав ролевою дистанцією. В ролевій теорії важливе місце відводиться також питанням прийняття ролі і розв'язанню ролевих конфліктів.

Соціальні ролі виникають і здійснюються за умов соціальної взає …

… ролевого конфлікту. Один з них полягає в тому, що деякі ролі визнаються важливішими, ніж інші, і їх виконанню надається пріоритетне значення. 2.

Соціологія праці і керування Соціологія праці і керування — одна із спеціальних соціологічна теорій, предметом вивчення якої є соціальні аспекти праці, тобто людський фактор, його функціонування в процесі праці. Однак цей підхід дуже загальний, бо …

Источник: https://www.KazEdu.kz/referat/141148/1

Біхевіоральний підхід до особистості: теорія Б.Ф. Скіннера

34. Теорія біхевіоризму Б.Скіннера: респондентна та оперантна

Основні поняття: біхевіоризм, необіхевіоризм, оперантне підкріплення, респондентна та оперантна поведінка, функціональний аналіз, драйв, згасання, стимульна генералізація, аверсивні стимули.

1. Поведінка як предмет наукового аналізу в біхевіоризмі

2. Особистість як поведінковий конструкт

3. Респондентна поведінка та оперантна поведінка як основа вивчення особистості

4. Режими підкріплення поведінки як способи формування особистості

1. Поведінка як предмет наукового аналізу в бехівіоризмі.Берес Фредерік Скіннер (1904–1990) американський психолог, автор великої кількості наукових праць.

Серед них: «Поведінка організмів» (1938), «Наука та поведінка людини» (1953), «Вербальна поведінка» (1957), «Технологія навчання» (1968), «Випадкове підкріплення» (1969), «За межами свободи та достоїнства» (1971), «Про біхевіоризм» (1974), «Роздуми: біхевіоризм та суспільство» (1978), «Портрет біхевіориста» (1979).

Біхевіоральний напрямок у психології акцентує увагу на значущості людського досвіду в процесах становлення особистості. Через научіння (як один із найважливіших каналів набуття життєвого досвіду) людина отримує знання, оволодіває мовою, формує стосунки, цінності, особистісні риси та самооцінку.

Предмет психології особистості у такому розумінні – відкриті (доступні для безпосереднього спостереження) дії людини, як похідні від її життєвого досвіду.

З. Фрейд та інші теоретики психодинаміки переважно цікавились особистою історією індивіда, вбачаючи в ній першоджерела, які формують його подальшу поведінку. Б.Скіннер же стверджував, що повинна вивчатися поведінка.

На відміну від фрейдистів та інших персонологів, теоретики біхевіорально-научального напрямку не вважають за необхідне замислюватися над психічниим структурами та процесами, схованими «в розумі».

Навпаки, вони принципово розглядають зовнішнє середовище як ключовий фактор людської поведінки.

Метою наукового аналізує вивчення поведінки у всіх її проявах.Поведінка, згідно з біхевіоральним підходом, все те, що здійснює організм, за умови, що ці дії є доступними для спостереження.

Зрозуміти поведінку, за Скіннером – значить проконтролювати або сформувати її.Люди за своєю суттю, дуже складні, проте все ж машини.

Б. Скіннер відстоював функціональний аналіз поведінки організма. Такий аналіз встановлює точні, реальні та зумовлені взаємостосунки між відкритою поведінкою (реакцією) організма та умовами оточуючого середовища (стимулами).

Ці змінні повинні існувати незалежно від нас, бути очевидними та визначатись якісно. Причинно-наслідкові відносини, які випливають із функціонального аналізу, стають загальним законом науки про поведінку.

Практичною метою аналізу є можливість маніпулювання змінними оточуючого середовища (незалежними), що дозволяє робити прогноз, і потім – змінювати поведінкові реакції (залежні змінні).

2. Особистість як поведінковий конструкт.Б.Скіннер відкидав ідею про особистість або самість, яка стимулює та спрямовує поведінку.

Він наполягав на необхідності інтенсивного аналізу особливостей минулого досвіду людини та унікальних вроджених здібностей. «У поведінковому аналізі людина розглядається як організм …, який володіє набором поведінкових реакцій…

Він – локус, точка, в якій численні генетичні умови й обставини оточення об’єднуються в спільній дії» (Б. Скіннер, 1974).

Особистість, з точки зору теорії научіння, – це той досвід, який людина набуває протягом життя, накопичений набір набутих моделей поведінки (набір поведінкових шаблонів).

Вивчення особистості означає знаходження своєрідного характеру взаємовідношень між поведінкою організма (зовнішніми реакціями) та результатами, що підкріплюють її.

Індивідуальна різниця між людьми – це різниця в поведінкових інтеракціях, які відбуваються в конкретних просторово-часових умовах.

Надуманими поясненнями Б. Скіннер назвав терміни, які використовували противники біхевіоризму для пояснення поведінки.

На його думку, ці поняття використовуються, коли люди не усвідомлюють причин складної поведінки, не підозрюючи про процеси, які передують даній поведінці чи є її наслідком.

Прикладами на­думаних пояснень, за Скіннером, можуть бути такі категорії, як «свобода», «автономна людина», «гідність», «творчість».

3. Респондентна поведінка та оперантна поведінка як основа вивчення особистості.

Респондентна поведінка – характерна реакція, як відповідь на стимул, що передує їй у часі (звуження чи розширення зіниці у відповідь на світлову стимуляцію; тремтіння від холоду). Ці реакції мимовільні та спонтанні.

Респондентна поведінка зазвичай здійснюється на основі рефлексів, які включають автономну нервову систему. Однак респондентній поведінці можна і навчити.

Научіння тут ґрунтується на виробленні умовного рефлекса на основі безумовних шляхом класичного зумовлювання (за Павловим) (Рис.4).

Безумовний стимул (БС) Безумовна реакція (БР)

Їжа Слюновиділення

Умовний стимул (УС) Умовна реакція (УР)

дзвіночок Слюновиділення

Рис. 4. Зумовлення поведінки тварин (за Павловим)

Респондентна поведінка – це приклад класичного н.ологи, при якому стимул з’являється до реакції і викликає її. Однак, як підкреслює Б. Скіннер, у цілому поведінку тварин і, тим більше, людини не можна пояснити виключно в термінах класичного зумовлювання.

Напроти, він робить акцент на поведінці, не пов’язаній із будь-якими відомими стимулами, – оперантній поведінці.

Наприклад, читання наукової літератури в даний момент зумовлено стимульними подіями, які настануть пізніше (вдала відповідь на занятті, успішно складений іспит тощо).

Оперантна поведінка визначається подіями, які відбуваються після реакції. Тобто, за поведінкою виникає наслідок, природа цього наслідку змінює тенденцію організма повторювати дану поведінку в майбутньому (оперантне научіння).

Якщо наслідки оперантної поведінки сприятливі для організма, тоді вірогідність повторення операнти в майбутньому посилюється. Сила позитивного підкріплювального стимула, таким чином, визначається у відповідності з його впливом на частоту реакцій у майбутньому.

І, напроти, якщо наслідки реакції не сприятливі та не підкріплені, тоді вірогідність виникнення операнти зменшується. Оперантна поведінка переважно контролюється негативними наслідками. Негативні або аверсивні наслідки послаблюють поведінку, яка породжує їх, і посилюють поведінку, яка позбавляє від них.

Суть оперантного научіння полягає в тому, що підкріплена поведінка прагне повторитися, а поведінка не підкріплена або за яку відбулося покарання, має тенденцію не повторюватися чи придушуватися. Отже, концепція підкріплення відіграє ключову роль у теорії Б. Скіннера.

4. Режими підкріплення поведінки як способи формування особистості. Швидкість, з якою оперантна поведінка набувається і зберігається, залежить від режиму застосованого підкріплення.

Режим підкріплення – правило, яке встановлює вірогідність, з якою підкріплення буде відбуватися. Найбільш простим правилом є надання підкріплення кожного разу, коли суб’єкт дає бажану реакцію.

Це називається режимом неперервного підкріплення і, зазвичай, використовується на початковому етапі будь-якого оперантного научіння, коли організм вчиться виробляти правильну реакцію.

В більшості ж випадків соціальна поведінка людини підкріплюється лише час від часу.

Б. Скіннер ретельно вивчав, як режим переривчатого, або часткового підкріплення впливає на оперантну поведінку.

Два основні параметри різних режимів підкріплення:

а) підкріплення може мати місце лише після того, як минув визначений чи випадковий часовий інтервал з моменту попереднього підкріплення (так званий режим часового підкріплення);

б) підкріплення може мати місце лише післе того, як з моменту пдкріплення було отримано визначену або випадкову кількість реакцій (режим пропорційного підкріплення).

Основні режими підкріплення:

1) Режим підкріплення з постійним співвідношенням (ПС) – організм підкріплюється за наявності заздалегідь визначеного або «постійного» числа відповідних реакцій. Режим ПС, зазвичай, встановлює надзвичайно високий оперантний рівень, оскільки чим частіше організм реагує, тим сильніше підкріплення він отримує.

2) Режим підкріплення з постійним інтервалом (ПІ) – організм підкріплюється після того, як минає твердо встановлений часовий інтервал з моменту попереднього підкріплення. Цей режим діє, наприклад, при виплаті зарплати за роботу, виконану за годину, тиждень чи місяць.

3) Режим підкріплення з варіативним співвідношенням (ВС) – організм подкріплюється на основі деякого середнього числа реакцій. Найбільш драматичною ілюстрацією поведінки людини, яка знаходиться під контролем ВС, є захоплива азартна гра, де підкріплення розподіляється у відповідності з числом спроб, за які людина платить, щоб брати участь у грі.

4) Режим підкріплення з варіативним інтервалом (ВІ) – організм отримує підкріплення після того, як проходить невизначений часовий інтервал. Подібно режиму ПІ, підкріплення при цій умові залежить від часу. Однак час між підкріпленнями ВІ варіює навколо певної середньої величини, а не є точно встановленим.

Швидкість реагування при режимі ВІ є прямо тривалості тривалості інтервалу підкріплення: короткі інтервали породжують високу швидкість, довгі – низьку. Організм не може точно передбачити, коли буде підкріплення. Професори, які дають «несподівані» контрольні роботи використовують режим ВІ.

Як правило, режим ВІ породжує більш високу швидкість реагування і більший опір згасанню, ніж режим ПІ.

Загальновизнаними є два типи підкріплення – первинне та вторинне. Первинне підкріплення – це будь-яка подія чи об’єкт, які самі по собі мають підкріплюючу властивість. Первинні підкріплення для людей – їжа, вода, фізичний комфорт, секс. Їх ціннісне значення для організму не залежить від научіння.

Вторинне, або умовне, підкріплення– це будь-яка подія або об’єкт, які набувають підкріплювальної властивості шляхом тісної асоціації з первинним підкріпленням, зумовленим минулим досвідом організму. Прикладами вторинних підкріплювальних стимулів у людей є гроші, увага, позитивні оцінки.

Умовні підкріплювальні стимули надзвичайно важливі у контролі людської поведінки.

З точки зору Б. Скіннера, поведінка людини контролюється, головним чином, аверсивними (неприємними або больовими) стимулами. Два найбільш типові методи аверсивного контролю – це покарання та негативне підкріплення.

Термін покарання відноситься до будь-якого аверсивного стимулу чи явища, яке відбувається слідом за появою оперантної реакції. Покарання тимчасово зменшує вірогідність того, що реакція повториться. Мета покарання – спонукати людей не поводитись певним чином. Це найбільш загальний метод контролю поведінки у сучасному житті.

Позитивне покарання – відбувається тоді, коли певна поведінка призводить до аверсивного наслідку (фізичне покарання дитини).

Негативнепокарання – коли за поведінкою відбувається усунення можливого позитивного підкріплювального стимулу (дітям забороняють дивитися телевізор через поганоу поведінку).

2) Негативне підкріпленняпроцес обмеження аверсивного стимулу або уникнення його. Уникнення в даному випадку не є синонімом втечі, оскільки аверсивний стимул, якого уникають, фізично не представлений, уявлення про нього випливає з попереднього досвіду (научіння уникненню).

Б. Скінер боровся з використанням усіх форм контролю поведінки, заснованих на аверсивних стимулах. Через свою загрозливу природу тактика покарання небажаної поведінки може викликати негативні ефекти – тривогу, страх, антисоціальні дії, втрату самовпевненості та самоповаги.

Замість аверсивного контролю поведінки Б. Скіннер рекомендував позитивне підкріплення, як найбільш ефективний метод для формування бажаної та усунення небажаної поведінки.

Питання для обговорення та закріплення матеріалу

1. Якими є основні уявлення про особистість у Б. Скіннера?

2. Назвіть основні відмінності між респондентною та оперантною поведінкою.

3. Що Б. Скіннер розумів під поняттям «підкріплення» в контексті научіння?

4. Наведіть приклади того, як режими підкріплення впливають на нашу поведінку у повсякденному житті.

5. Чому Б. Скіннер виступав проти використання покарання як засобу припинення небажаної поведінки?

6. Чим погляди Б. Скіннера на людську природу відрізняються від психоаналітичного підходу?

Рекомендована література:

Большой психологический словарь / Под ред. Б.Г. Мещерякова, В.П. Зинченко. – СПб.: Прайм-Еврознак; М.: ОЛМА-ПРЕСС, 2004. – 666 с.

История психологии ХХ века: Тексты / Под н.. П.Я. Гальперина, А.Н. Ждан. – М.: Академический проект; Екатеринбург: Деловая книга, 2002. – С. 531-568.

Маноха І.П., Роменець В.А. Історія психології ХХ століття: Навчальний посібник для ВНЗ. – К.: Либідь, 2003. – С. 215-221.

История психологии в лицах. Персоналии / Под. Ред. Л.А. Карпенко / В кн.: Психологический лексикон. Энциклопедический словарь в шести томах / Ред.-сост. Л.А. Карпенко. Под общ. Ред. А.В. Петровского. – М: ПЕР СЭ, 2005. –784 с.

Степанов С. Беррес Фредерик Скиннер // Школьный психолог. – 2000. – №47 (декабрь). – С. 4-5.

Фрейджер Р., Фейдимен Дж. Личность. Теории, упражнения, эксперименты. – СПб.: Прайм-ЕВРОЗНАК, 2004. – С.252-281.

Холл Кэлвин С., Линдсей Гарднер. Теории личности. – М.: «КСП+»,1997. – С. 337-368, С. 415-447, С. 509-546.

Хьелл Л., Зиглер Д. Теории личности. – СПб.: Питер, 2003. – С.331−372.

Шульц Д.П., Шульц С.Э. История современной психологии / Пер. с англ. – СПб.: Евразия, 1998. – С. 324-337.

Ярошевский М.Г. История психологии. От античности до середины ХХ века. – М.: Академия, 1997. – С. 224-227.

Тема 11



Источник: https://infopedia.su/9x2643.html

Бихевиоризм Скиннера: определение теории оперантного обусловливания и основы поведенческой психологии

34. Теорія біхевіоризму Б.Скіннера: респондентна та оперантна

Беррес Фредерик Скиннер — один из величайших психологов XX века. Его книги достойны отдельного повествования. Этот выдающийся человек был удостоен множества наград и премий. Включая премию Торндайка.

Одними из самых известных книг являются «Бихеворизм» Скиннера и «По ту сторону свободы и достоинства».

Кто такой Скиннер?

Выдающийся американский психолог, живший в XX веке. Он внес значительный вклад в развитие бихевиоризма. Наибольшую известность приобрел благодаря своей теории оперантного обусловливания.

Кроме достижений в психологии, Беррес Скиннер был прекрасным изобретателем. Одним из изобретений ученого является ящик, названный в его честь — ящик Скиннера.

Эта конструкция предназначена для изучения принципов оперантного научения.

Скиннер стал первопроходцем в работе функционального анализа. Именно он предложил его в качестве метода исследования поведения.

Известно, что в 1958 году знаменитому психологу была вручена премия «За выдающийся вклад в развитие науки». И вручила эту премию Американская Психологическая Ассоциация. Отмечалось, что мало кто из психологов Америки смог внести такой значительный вклад в развитие психологии.

В 1972 году эта же Ассоциация признала Берреса Фредерика Скиннера самым выдающимся психологом XX века. Вторую строчку в ту пору занял З. Фрейд.

На счету знаменитого психолога сотни статей и несколько десятков научных книг.

Теория бихевиоризма Скиннера — это прорыв в науке психологии. И она будет рассмотрена ниже.

С английского behavior слово переводится как «поведение». Таким образом, бихевиоризм Скиннера — это не что иное, как изучение поведения под воздействием определенных факторов окружающей среды.

Оперантное поведение

Оперантный бихевиоризм Скиннера, или оперантное поведение — это какие-либо действия, направленные на достижение определенной цели. Оно находится под действием предшествующих факторов и последствий.

Таким образом, теория оперантного обусловливания следующая: процесс обучения, основанный на действиях предшествующих факторов и последствий.

Последствия формируют оперантное поведение. И следовательно, его частота в будущем увеличивается или уменьшается.

Предшествующие факторы влияют на проявление поведения в настоящем времени.

Кратко о бихевиоризме Скиннера: формирование оперантного поведения происходит в следствие «оперирования последствиями». То есть создаются определенные условия в окружающей среде.

Создание условий

Эти условия, согласно бихевиоризму Скиннера, создаются с помощью положительных или отрицательных усилений (подкреплений). Положительное подкрепление усиливает проявление того или иного поведения в дальнейшем. Отрицательное, наоборот, гасит его.

К примеру, ребенок постоянно капризничает в магазине. Мама покупает ему шоколадку или игрушку, малыш прекращает свои капризы. Шоколадка и есть положительное подкрепление в данной ситуации для маленького капризули. У него уже выработался четкий алгоритм поведения, и ребенок знает, что стоит ему начать истерику в магазине, он получит за это своеобразное усиление.

Иной пример. Ребенок закатывает истерику в магазине. Мама игнорирует. Ребенок еще сильнее кричит, пытается упасть на пол и биться в истерике. Мама сильно шлепает его и уводит из магазина, ничего не купив.

Во второй раз малыш опять включает такую систему поведения, и опять получает шлепок. Вряд ли на третий раз ему захочется быть отшлепанным. Ребенок начинает вести себя спокойно в магазине, не пытаясь капризничать. А почему? Потому что шлепок — отрицательное подкрепление.

И малышу не нравится этот метод, поэтому он будет стараться избежать его в дальнейшем.

Усиление поведения

Принцип усиления поведения — это процесс, который происходит в окружающей среде, после того, как поведение уже образовалось и проявилось.

Усиление происходит сразу после проявления поведения.

Положительное усиление — это проявление стимула после демонстрации поведения. Оно приводит к его усилению в будущем.

Отрицательное усиление — это стимул, который дается сразу после проявления поведения, и снижает его последующую возможность возникновения.

Согласно оперантному бихевиоризму Скиннера, отрицательное усиление — это освобождение. Получив его однажды, человек в дальнейшем будет стремиться освободиться от усиления неприятного стимула.

Виды процессов усиления

Бихевиоризм Б. Скиннера говорит о двух видах данных процессов: непосредственные и опосредственные. Первые являются процессами, при которых задействованы внешние раздражители окружающей среды, имеющие непосредственное влияние на человека. Они, в свою очередь, подразделяются на:

  1. Положительные — внимание, сон, еда.
  2. Отрицательные — избегание неприятного человека.

Непосредственные процессы — автоматические. Они, как и опосредственные подразделяются на положительные и отрицательные.

Процессы ослабления поведения

Бихевиоризм Скиннера включает в себя и процессы ослабления. Что это такое? Это процесс наказания или ослабления, который происходит после того, как поведение проявилось. И приводит он к ослаблению нежелательного поведения в будущем.

Данные процессы подразделяются на положительные и отрицательные.

Положительное ослабление — процесс, при котором после проявления поведения предоставляется неприятный стимул, приводящий к уменьшению и/или сокращению поведения в будущем.

Отрицательное ослабление — процесс ликвидации приятных стимулов после демонстрации нежелательного поведения, для того, чтобы проявление поведения в будущем снизилось или сократилось.

Предшествующие факторы

К одной из стадий бихевиоризма Скиннера относятся различные стимулы и мотивационные операции.

Мотивационные операции увеличивают или уменьшают эффективность того или иного стимула для усиления или ослабления поведения. Подразделяются на побуждающие и подавляющие.

Побуждающие повышают мотивационную ценность. А значит, вероятность возникновения поведения увеличивается.

Подавляющие, в свою очередь, понижают мотивационную ценность стимула, уменьшая вероятность возникновения того или иного поведения.

Стимулы

Они оказывают влияние на поведение вследствие прошлого опыта. Их можно разделить на три варианта.

  1. После поведения произойдет усиливающее последствие.
  2. Усиливающего последствия не произойдет.
  3. Произойдет неприятное последствие, которое приведет к ослаблению поведения в будущем.

То есть, первый вариант — это побуждающее воздействие. Поведение будет происходить с большей вероятностью, так как оно усиливалось в прошлом в присутствии данного стимула.

Второй вариант — подавляющее воздействие. Поведение не будет происходить, так как в прошлом, при воздействии данного стимула, произошел процесс гашения.

Третий вариант — запрещающее воздействие. Поведение не будет происходить потому, что в прошлом в присутствии данного стимула появился неприятный стимул, который ослабил это.

Чтобы понять, что это такое, нужно знать его отношение к теории З. Фрейда. Скиннер считал, что тот сделал колоссальное открытие относительно того, что человеческое поведение, по большей мере, обусловлено бессознательными причинами. Однако в корне не соглашался с Фрейдом по поводу его изобретения психического аппарата и сопутствующих процессов для объяснения поведения человека.

По мнению Скиннера, процессы поведения не имеют ничего общего с поведением. Психические звенья создают лишь проблему для объяснения поведения.

Скиннер считал, что рефлекс — это понятие соотношения между стимулом и ответом на этот стимул. Таким образом, если организм получает подкрепление за свое поведение, то происходит его усиление.

Организм запоминает их, и соответственно, идет заучивание и становление определенного вида поведения.

Если же подкрепление отсутствует, то поведенческие акты, ничем не подкрепленные, исчезают из репертуара поведения организма.

Это можно назвать рефлекторным поведением или невольным. Его основное отличие от оперантного в том, что последнее нельзя вызвать. Оно добровольное. А рефлекторное поведение вызывается тем или иным стимулом, неважно, условным или безусловным. Эта теория совпадала с мнением русского ученого И. Павлова.

Управление человеком

Воспитание в концепции бихевиоризма Б. Скиннера основано на том, что личность человека — это совокупность физических реакций, возникающих при наличии предшествующих факторов и последствий.

Человеческое поведение формируется согласно подкреплениям. Чаще всего, на основе положительного. Может формироваться и под воздействием отрицательного подкрепления.

Зная это, поведением человека можно управлять, основываясь на:

  1. Положительном подкреплении верных реакций. Это способствует их закреплению в поведении личности.
  2. Субъективной ценности подкрепления. То есть исходя из того, что является наиболее стимулирующим для данной личности.
  3. Оперантное обусловливание. Личность знает, что за ее поведением может последовать отрицательное подкрепление. Чтобы избежать негативных последствий, человек вполне способен отказаться от конкретного вида поведения.
  4. Субъективная вероятность последствий. Если человек осознает то, что вероятность возникновения отрицательного подкрепления от его действий мала, он готов рисковать.
  5. Подражание. Людям свойственно бессознательное подражание тем, кого они считают своим авторитетом.
  6. Тип личности. Управлять теми, кто склонен перекладывать ответственность за свои поступки и действия на других людей и жизненные обстоятельства, гораздо легче. Такой тип личности называется экстерналами. Интерналы, наоборот, берут всю ответственность за происходящее с ними только на себя.

По ту сторону свободы и достоинства

Говоря о Скиннере, сложно не упомянуть об этой книге. В ней переворачиваются все прежние ценности и идеалы обычного человека. Автор четко и ясно излагает, как можно управлять людьми. Что такое деньги, например.

Они благо для людей или способ воздействия на толпу? Или как принудить человека работать? Достаточно платить ему ежемесячную зарплату в таком объеме, чтобы хватило лишь на еду. Этот прием известен еще со времен Древнего Рима, где люди работали за еду.

Сейчас в ее роли выступают шуршащие бумажки.

Какова ценность человеческой жизни, а главное — как пересмотреть собственные взгляды и решиться изменить привычный уклад? Беррес Фридерик Скиннер дает конкретные и очень четкие ответы за эти вопросы в своей книге. Для тех, кто хочет что-то изменить в своей жизни, она станет отличным толчком к действиям.

Заключение

Итак, мы рассмотрели бихевиоризм Скиннера в психологии. Какова основная мысль статьи? Человеческое поведение формируется под воздействием внешней окружающей среды. Эту среду можно создавать искусственным путем, и тем самым управлять человеком, опираясь на 6-ти принципах.

Второстепенная мысль — положительное и отрицательное подкрепление играет огромную роль в формировании поведенческих актов. Если дать за определенное поведение положительное подкрепление, то оно усилится в дальнейшем. Отрицательное подкрепление, наоборот, способствует уменьшению или исчезновению поведения в будущем.

Источник: https://FB.ru/article/381435/biheviorizm-skinnera-opredelenie-teorii-operantnogo-obuslovlivaniya-i-osnovyi-povedencheskoy-psihologii

Оперантный бихевиоризм Б. Скиннера

34. Теорія біхевіоризму Б.Скіннера: респондентна та оперантна

Отдельную линию в развитии бихевиоризма представляет система взглядов Б. Скиннера. Беррес Фредерик Скиннер (1904-1990) выдвинул теорию оперантного бихевиоризма.

Основываясь на экспериментальных исследованиях и теоретическом анализе поведения животных, он сформулировал положение о трех видах поведения: безусловно-рефлекторном, условно-рефлекторном и оперантном. Последнее и составляет специфику учения Б. Скиннера.

Первые два вида вызываются стимулами (S) и называются респондентным, отвечающим поведением. Это реакции обусловливания типа S. Они составляют определенную часть репертуара поведения, но ими одними не обеспечивается адаптация к реальной среде обитания.

Реально процесс приспособления строится на основе активных проб — воздействий организма на окружающий мир. Некоторые из них случайно могут приводить к полезному результату, который в силу этого закрепляется.

Часть из таких реакций (R), не вызываемых стимулом, а выделяемых («испускаемых») организмом, оказывается правильными и подкрепляются. Их Скиннер и назвал оперантными. Это реакции типа R.

Оперантное поведение предполагает, что организм активно воздействует на окружение и в зависимости от результатов этих активных действий они закрепляются или отвергаются.

По Скиннеру, именно эти реакции — преобладающие в адаптации животного: они являются формой произвольного поведения. Катание на роликовой доске, игра на фортепиано, обучение письму — это все примеры оперантных действий человека, контролируемых их последствиями.

Если последние благоприятны для организма, тогда вероятность повторения оперантной реакции усиливается.

Проанализировав поведение, Скиннер сформулировал свою теорию научения. Главным средством формирования нового поведения выступает подкрепление. Вся процедура научения у животных получила название «последовательного наведения на нужную реакцию».

Скиннер выделяет четыре режима подкрепления:

  1. Режим подкрепления с постоянным соотношением, когда уровень положительного подкрепления зависит от количества правильно выполненных действий. (Например, работнику платят пропорционально количеству произведенной продукции, т. е. чем чаще возникает правильная реакция организма, тем больше подкреплений он получает.)
  2. Режим подкрепления с постоянным интервалом, когда организм получает подкрепление после того, как пройдет строго фиксированное время с момента предыдущего подкрепления. (Например, работнику платят зарплату через каждый месяц или у студента сессия через каждые четыре месяца, при этом скорость реагирования ухудшается сразу после получения подкрепления — ведь следующая зарплата или сессия будет еще не скоро.)
  3. Режим подкрепления с вариативным соотношением. (Например, выигрыш-подкрепление в азартной игре бывает непредсказуем, непостоянен, человек не знает, когда и каким будет следующее подкрепление, но всякий раз надеется на выигрыш — такой режим значимо воздействует на поведение человека.)
  4. Режим подкрепления с вариативным интервалом. (Через неопределенные интервалы времени человек получает подкрепления или знания студента контролируют с помощью «неожиданных контрольных» через случайные промежутки времени, что побуждает соблюдать более высокий уровень прилежания и реагирования в отличие от подкрепления с «постоянным интервалом».)

Скиннер выделял «первичные подкрепления» (пища, вода, физический комфорт, секс) и вторичные, или условные (деньги, внимание, хорошие оценки, привязанность и т. п.).

Вторичные подкрепления генерализуются, объединяются со многими первичными: например, деньги являются средством для получения множества удовольствий.

Еще более сильным генерализованным условным подкреплением является социальное одобрение: ради его получения со стороны родителей, окружающих человек стремится хорошо себя вести, соблюдать социальные нормы, прилежно учиться, делать карьеру, красиво выглядеть и т. п.

Ученый полагал, что условные подкрепляющие стимулы очень важны в контроле поведения человека, а аверсивные (болевые или неприятные) стимулы, наказание — это наиболее общий метод контроля над поведением. Скиннер выделял позитивные и негативные подкрепления, а также позитивные и негативные наказания (табл. 5.2).

Таблица 5.2.

Теория Б. Скиннера
ПозитивноеНегативное
ПодкреплениеПредъявление положительного подкрепления (удовольствие)Удаление аверсивного (болевого) стимула
НаказаниеПредъявление аверсивного стимула (ругают, бьют, исключают из школы, сажают в тюрьму и т. п.)Удаление положительного стимула (запрещают смотреть телевизор, гулять и т. п.)

Скиннер боролся против того, чтобы использовать наказание для контроля над поведением, потому что это вызывает отрицательные эмоциональные и социальные побочные эффекты (страх, тревогу, антисоциальные действия, ложь, потерю самоуважения и уверенности). Кроме того, оно всего лишь на время подавляет нежелательное поведение, которое вновь проявится, если уменьшится вероятность наказания.

Вместо аверсивного контроля Скиннер рекомендует позитивное подкрепление как наиболее эффективный метод для устранения нежелательных и поощрения желательных реакций.

«Метод успешного приближения или формирования поведения» заключается в положительном подкреплении тех действий, которые наиболее близки к ожидаемому оперантному поведению.

К этому приближаются шаг за шагом: одна реакция закрепляется, а затем заменяется другой, более близкой к предпочтительной (так формируют речь, трудовые навыки и т. п.).

Данные, полученные при изучении поведения животных, Скиннер перенес на поведение людей, что привело к биологизаторской трактовке. Так, возник скиннеровский вариант программированного обучения.

Его принципиальная ограниченность состоит в сведении обучения к набору внешних актов поведения и подкреплению правильных из них. При этом игнорируется внутренняя познавательная деятельность человека, следовательно, нет обучения как сознательного процесса.

Вслед за установкой уотсоновского бихевиоризма Скиннер исключает внутренний мир человека, его сознание из поведения и производит бихевиоризацию психики.

Мышление, память, мотивы и тому подобные психические процессы он описывает в терминах реакции и подкрепления, а человека — как реактивное существо, подвергающееся воздействиям внешних обстоятельств.

Биологизация мира людей, характерная для бихевиоризма в целом, принципиально не проводящего различий между человеком и животным, достигает у Скиннера своих пределов. Культурные явления оказываются в его трактовке «хитроумно придуманными подкреплениями».

Для разрешения социальных проблем современного общества Б. Скиннер выдвинул задачу создания технологии поведения, которая призвана осуществлять контроль одних людей над другими. Поскольку намерения, желания, самосознание человека не принимаются во внимание, управление поведением не связано с сознанием.

Таким средством выступает контроль за режимом подкреплений, позволяющий манипулировать людьми.

Для наибольшей эффективности необходимо учитывать, какое подкрепление наиболее важно, значимо, ценно в данный момент (закон субъективной ценности подкрепления), а затем предоставлять такое субъективно ценное подкрепление в случае правильного поведения человека или угрожать его лишением в случае неправильного поведения. Подобный механизм и позволит управлять поведением.

Скиннер сформулировал закон оперантного обусловливания:

«поведение живых существ полностью определяется последствиями, к которым оно приводит. В зависимости от того, будут ли эти последствия приятными, безразличными или неприятными, живой организм проявит тенденцию повторять данный поведенческий акт, не придавать ему никакого значения или же избегать его повторения в дальнейшем».

Человек способен предвидеть возможные последствия своего поведения и избегать тех действий и ситуаций, которые приведут к негативным для него последствиям. Он субъективно оценивает вероятность их наступления: чем больше возможность негативных последствий, тем сильнее это влияет на поведение человека (закон субъективной оценки вероятности последствий).

Эта субъективная оценка может не совпадать с объективной вероятностью последствий, но на поведение влияет именно она. Поэтому один из способов воздействовать на поведение человека — «нагнетание обстановки», «запугивание», «преувеличение вероятности негативных последствий».

Если человеку кажется, что последняя, вытекающая из какой-либо его реакции, незначительна, он готов «рискнуть» и прибегнуть к данному действию.

, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.

Источник: https://pro-psixology.ru/sovremennye-psixologicheskie-teorii/71-operantnyj-bixeviorizm-b-skinnera.html

Medic-studio
Добавить комментарий