50.Захисні механізми особистості.: Основная психодинамическая функция тревоги – помогать человеку

МЕХАНІЗМИ ПСИХОЛОГІЧНОГО ЗАХИСТУ ОСОБИСТОСТІ

50.Захисні механізми особистості.: Основная психодинамическая функция тревоги – помогать человеку

Практичне заняття № 2

Мета: вивчення структури особистості за З.Фройдом, механізмів психологічного захисту особистості, їх функцій та видів, дослідження індивідуального „набору” захисних механізмів.

Теоретична частина

Структура особистості, за З.Фройдом. Механізми

психологічного захисту, їхні функції та різновиди

Структура особистості у класичному психоаналізі З. Фройда.Засновник психоаналізу австрійський психіатр З. Фройд (1856–1939) виділив у структурі особистості три підструктури: „Воно”, „Я”, та „Над-Я”.

„Воно” – це несвідоме людини, найнижча підструктура, в якій зосереджені глибинні потяги, потреби та мотиви людини. Найбільшою психічною енергією володіють два види потягів – потяг до життя, в основі якого лежать сексуальний інстинкт та інстинкт самозбереження, і потяг до смерті, який виявляється в агресії та руйнуванні значущого об’єкта.

Отже, зміст „Воно” має біологічну природу. „Воно” діє за так званим принципом задоволення, який полягає у прагненні миттєво та необмежено задовольняти імпульси, які зароджуються у глибинах організму.

„Я” – це самосвідомість особистості, сприйняття та оцінка людиною своєї власної особистості та поведінки. „Я” керується принципом реальності, який вимагає враховування об’єктивної ситуації та обмеження суб’єктивного свавілля “Воно” задля уникнення небажаних наслідків.

„Над-Я” має соціальну природу, у ньому локалізовані норми та цінності, які є результатом виховання. Основні особи, які впливають на формування цієї підструктури – батьки, вчителі, вихователі та інші значущі в житті людини люди.

На формування „Над-Я” також впливають твори мистецтва та літератури. „Над-Я” постає своєрідним внутрішнім цензором, совістю, системою моральних почуттів та вимог до поведінки з супутніми з ними „заповідями” та „заборонами” („табу”).

До цієї ж підструктури особистості відноситься також і „ідеал Я”. „Над-Я” керується ідеальними уявленнями, які відображають прийняття людиною норм та цінностей суспільної моралі.

Установки „Над-Я” можуть і не усвідомлюватися особистістю, проте вони ніколи не втрачають свого потенційного впливу, який зазвичай виступає у формі обмеження автономії ”Я”.

Система життєво важливих потреб людини, що складають зміст „Воно”, постійно вимагають задоволення і несвідомо скеровує психічну активність людини, регулюючи її психічні процеси та стани.

Потяги борються за вихід на рівень свідомості з тим, щоб через відповідну поведінку розрядити свою енергію.

Зазвичай ці неусвідомлені потяги знаходяться у стані конфлікту з моральними установками, тому між „Воно” та „Над-Я” існують постійні та неминучі суперечності, які особистість роз’вязуює за допомогою свого“Я”, спираючись на принцип реальності.

Якщо „Я” надмірно піддається тиску з боку „Воно” і визнає вимогу насолоди, що супроводжується порушенням норм моралі (вимог з боку „Над-Я”), то згодом слідує покарання у вигляді докорів сумління, самозвинувачення, каяття та почуття сорому.

Проте, коли конкретний потяг не пропускається у свідомість через цензуру з боку „Над-Я”, його нерозряджена енергія, іноді дуже велика, створює напруження у всій сфері несвідомого. Стани незадоволеності собою, тривожності та неспокою, які часто супроводжують людину, являють собою емоційно забарвлене відображення у свідомості людини нерозв’язаних конфліктів між „Воно” та „Над-Я”.

Форми проникнення витіснених потягів у поведінку з метою часткової розрядки накопиченої енергії можуть бути не руйнівними для особистості (сновидіння, фантазії, жарти, обмовки, описки, помилки, дивна поведінка, забування тощо), а можуть бути і досить корисними (сублімація сексуальної енергії у художній, науковій та громадській діяльності). Проте часто енергія витіснених потягів виявляється настільки великою, а цензура настільки жорсткою, що конфлікт між „Воно” та „Над-Я” не знаходить адекватного роз’вязання. Сили людини виснажуються від постійної внутрішньої боротьби, поведінка дезорганізувується, витіснені потяги виявляють себе у симптомах хвороби.

Саме із спроби пояснити природу неврозів народилася теорія З. Фройда. Психоаналіз як практика лікування та психологічної допомоги якраз і полягає у тому, щоб, застосовуючи спеціальні прийоми, дати людині усвідомити витіснені потяги, відкрити їм доступ до свідомості.

Отже, „Я” знаходиться у досить складному становищі, тому що пригнічується фактично з двох сторін. З одного боку, на нього тиснуть сексуальні та агресивні імпульси, які вимагають миттєвого задоволення.

З іншого боку, на нього здійснює вплив „Над-Я”, яке вимагає виконувати свої приписи.

Якщо додати до цього актуальну реальну ситуацію, яка може бути складною і тому також пригнічувати „Я”, то психоаналітична картина особистості постає у досить драматичних тонах.

Проте ситуація постає у зовсім іншому світлі, якщо розглядати зріле, добре розвинуте „Я”, не спотворене дитячими та невротичними порушеннями.

Таке зріле „Я” постає інстанцією перевірки та остаточного прийняття рішення, яка розслідує конфлікти, які витікають з вимог „Воно” та „Над-Я”, що періодично повторюються.

„Я” пробує те чи інше компромісне рішення, в результаті чого або підтверджує або відкидає його. Рішення приймається цілком свідомо.

Завдяки цьому виконання інстинктивного бажання або приписів „Над-Я” може бути відтерміновано або перенесено на майбутнє.

Компроміс досягається також і шляхом часткової відмови від бажання або часткового його задоволення у соціально прийнятній формі, тобто у „сублімованому” вигляді. При таких сприятливих обставинах потенціали „Воно” повністю знаходяться у розпорядженні „Я”.

У зв’язку з цим “Я” відчуває себе дієвим та збагаченим, оскільки усвідомлені ним еротичні, почуттєві та пристрасні пориви інтегровані в „Я”.

Зріле, здорове „Я” також автономне і по відношенню до „Над-Я”, оскільки воно свідомо вирішує, чи має смисл дотримуватися у даній конкретній ситуації відповідного „табу”. Крім того „Я” вирішує питання про доцільність прийняття тих чи тих упереджень та можливості їхньої критичної перевірки. Тим самим стає можливим перетворення упередження у свідоме переконання.

„Я”, „Воно” та „Над-Я” зрілої особистості чітко відокремлені одне від одного і не втягнуті у конфлікти, характерні для дитини та невротика.

„Я” в якості стрижня особистості упродовж життя підлягає багатьом змінам внаслідок того, що йому доводиться засвоювати обширні області, що належать „Воно” та „Над-Я”. Як зазначав З. Фройд, там, де було „Воно”, постало „Я”.

У зрілої особистості „Над-Я” перестає знаходитися зверху „Я”, а розташовано швидше поруч з „Я”.

Дану структуру можна представити у вигляді вершника на коні. Недосвідчена у мистецтві верхової їзди дитина буде підпорядковуватися коню, в той час як умілий вершник використає силу коня в своїх інтересах.

Якщо вершник уміє керувати конем, тоді сили його „Я” збільшується шляхом присвоєння частини сили коня, в іншому випадку вершник (”Я”) зазнає поразки, відчуває себе безсилим, слабким, повністю відданим на свавілля самого коня („Воно”).

Механізми психологічного захисту.

Механізми психологічного захисту – це прийоми, завдяки яким людині вдається залишатися здоровою особистістю в умовах, коли вона не може задовольнити всіх своїх бажань та потреб.

Це специфічні прийоми, якими „Я” намагається врегулювати конфліктні імпульси між „Воно” та „Над-Я” так, щоб потяги „Воно” були задоволені і про цьому не порушувалися моральні норми..

Перший, хто спостерігав деякі з цих процесів і дав їм назву, був З. Фройд. Вибір терміну „захист” відображає два аспекти його мислення.

По-перше він захоплювався військовими метафорами, порівнюючи психологічні дії з армійськими тактичними маневрами, з компромісами при рішенні різних військових завдань, з битвами, які мають неоднозначні наслідки. По-друге, коли З.

Фройд уперше зіткнувся з найбільш драматичними прикладами того, що ми зараз називаємо захистами, (насамперед, витіснення), він побачив ці процеси діючими в їх захисній функції.

Вчення про захисні механізми розвивала А.Фройд. У 1939 році вийшла її книга „Я та захисні механізми”. За А. Фройд, основна функція захисних механізмів – прагнення уникнути чи оволодіти тривогою, що дозволяє зберігати особистість цілісною в умовах будь-якої зовнішньої або внутрішньої загрози.

Сучасний психоаналіз вважає, що механізми психологічного захисту виконують багато корисних функцій, зокрема:

1) Вони виявляються як здорова творча адаптація особистості та продовжують діяти протягом всього життя.

2) В тих випадках, коли їх дія спрямована на захист власного „Я” від якої-небудь загрози, їх можна дійсно розглядати як „захисти”, і тоді їхня назва виправдана.

Особистість, чия поведінка виявляє (маніфестує) захисний характер, несвідомо прагне виконати одне з таких завдань:

1) уникати тривоги, або оволодіти нею;

2) зберігати самоповагу, підтримати сильне, позитивне, несуперечливе почуття власного „Я”.

Чим розвинутіше особистість, тим більше різноманітних механізмів захисту вона має у своєму розпорядженні.

Заперечення – ігнорування потенційно травмуючої інформації. Коли реальна дійсність для людини досить неприємна, вона „закриває на неї очі”, заперечує її існування або намагається зменшити серйозність загрози.

Одна з найпоширеніших форм такої поведінки – це неприйняття, заперечення критики на свою адресу, ствердження, що те, що критикується насправді не існує.

У деяких випадках заперечення відіграє позитивну роль: коли людина серйозно захворіла, вона заперечує це, тим самим знаходить у собі сили боротися за життя.

Проекція – цей механізм полягає у тому, що власними якостями (зокрема, негативними) людина неусвідомлено наділяє іншу особу, причому, як правило, у збільшеному вигляді. Всі люди мають властивості та риси, які вони у собі не помічають. Це процес, в результаті якого внутрішнє помилково сприймається як те, що відбувається ззовні.

Тут спостерігається недостатнє психологічне розмежування власної особистості та оточуючого світу. Проекція у своїх згубних формах пов’язана з нерозумінням інших та завдає шкоду міжособистісним стосункам. Найчастіше ігноруються у собі та приписуються іншим такі якості як заздрість, кар’єризм, переслідування.

У своїх зрілих та сприятливих формах проекція лежить в основі емпатії.

Витіснення – ( мотивоване забування) на відміну від заперечення, яке здебільшого відноситься до інформації, що надходить ззовні, витіснення відноситься до блокування з боку „Я” внутрішніх імпульсів.

У цьому разі неприємні визнання самому собі та відповідні переживання ніби витісняються із сфери свідомості, не впливаючи на реальну поведінку. Найчастіше придушуються ті думки та бажання, які суперечать засвоєним самою ж людиною моральним нормам та цінностям.

Відомі випадки забування, які не супроводжуються вираженими психічними розладами та ззовні важко пояснюються, є прикладами активної роботи несвідомого механізму витіснення.

Раціоналізація – це засіб розумного виправдання будь-яких вчинків та дій, які суперечать моральним нормам і викликають неспокій.

Виправдання вчинку відбувається зазвичай вже після його скоєння.

Найбільш типові прийоми раціоналізації: а) виправдання свого небажання щось робити своєю нездатністю це робити (суб’єктивні причини); б) виправдання небажання робити щось „об’єктивними причинами”.

Реактивне утворення –перетворення негативного афекту у позитивний або навпаки.

Іноді людина може приховувати від самої себе свої справжні мотиви поведінки шляхом його витіснення і, водночас, свідомо підтримувати мотив протилежного типу: несвідома неприязнь до учня може виражатися у підкресленій увазі до нього, дріб’язковій опіці.

Цей механізм захищає людину від усвідомлення нею амбівалентності своїх почуттів, від усвідомлення того, наприклад, що вона може бути дуже прив’язана до людини, яку зневажає, любити того, кого свідомо ненавидить або відчувати ворожі почуття до друзів та близьких родичів.

Зміщення – переорієнтація емоції, потягу, стурбованості чимось з першопочаткового об’єкту на інший.

Класичним є сюжет, коли чоловік, який зазнав агресивного тиску з боку керівника, прийшовши додому, накричав на дружину, яка у свою чергу, відлупцювала дітей. Діти побили пса, який нагавкав на перехожого.

Позитивні види зміщення переводять агресивну енергію у трудову активність (наприклад, у збудженому стані людина виконує величезний обсяг домашньої роботи).

Регресія – захист на травмуючу ситуацію, коли людина використовує дитячі моделі поведінки або повертається до більш ранніх стадій життя, до минулого досвіду, коли вона себе комфортно почувала.

Наприклад, після досягнення певного рівня людина зісковзує до старих звичок або у хворобу, оскільки не витримує стресу, пов’язаного з розвитком.

Або після чвар із кимось людина відновлює дружбу з давнім знайомим, з яким вже давно були припинені стосунки.

Компенсація – подолання фрустрації шляхом надмірного задоволення в інших сферах. Брак любові може компенсуватися матеріальним збагаченням, професійними досягненнями або владою. Фізичні вади можуть компенсуватися інтелектуальним розвитком.

Недостатня успішність у навчанні – позицією „улюбленця” у групі однолітків або неформального лідера поза класом.

Різновидом компенсації є гіперкомпенсація, коли людина докладає величезні зусилля щоб досягнути успіху саме у цій галузі, в якій вона відчуває свою неповноцінність.

Сублімація – це перетворення сексуальної енергії „Воно” у продукти творчої діяльності.

Читайте також:

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Источник: https://studopedia.com.ua/1_57441_mehanIzmi-psihologIchnogo-zahistu-osobistostI.html

Захисні механізми особистості (З. Фрейд, А. Фрейд та ін.)

50.Захисні механізми особистості.: Основная психодинамическая функция тревоги – помогать человеку

Захисні механізми та їх роль в регуляції поведінки особистості.

термін «Захисні механізми» був запропонований 3. Фрейдом в 1926 р В даний час під психологічним захистом розуміють спосіб, за допомогою якого особистість охороняється від впливу, що загрожує напруженістю і веде до дезінтеграції особистості. Основними і загальними для різних видів захисних механізмів рисами, на думку Фрейда і всіх його послідовників, є те, що вони:

1. несвідомі, т. Е. Людина не усвідомлює ні причин, ні мотивів, ні цілей, ні самого факту свого захисного поведінки по відношенню до певного явища або об'єкта;

2. завжди спотворюють, фальсифікують або підміняють реальність. Внаслідок цього захисні механізми часто розглядаються як дезадаптивние.

Роль механізмів психологічного захисту особистості полягає в тому, Що вони несвідомо оберігає його від емоційно-негативної перевантаження. Люди рідко використовують будь-якої єдиний механізм захисту – зазвичай вони застосовують різні захисні механізми для вирішення конфлікту або ослаблення тривоги.

Тривога – предвосхищающая емоція в зв'язку з загрозою / острахом. Захисні механізми нейтралізують і маскують тривогу, пов'язуючи психічну енергію людини, т. К. На підтримку механізмів потрібно ця енергія. Першим до захисних механізмів звернувся З. фрейд, Пов'язуючи це зі своєю теорією сексуальності. Зараз описано більше 20 механізмів. Основні з них:

види:

1. витіснення (Придушення). Первинне усвідомлення. Забуте проявляється в снах, помилкові дії, неврозах.

2. заперечення. Ігнорування реальності.

3. раціоналізація. Знаходження прийнятних причин для неприйнятних дій. Лисиця і виноград.

4. Реактівноеобразованіе. Підміна діаметрально протилежним поведінкою або емоцією. Агресія трансформується в любов до тварин.

5. проекція. Приписування іншим своїх думок, почуттів, емоцій.

6. ізоляція. Подія усвідомлюється, але не переживається. Віддалення викликає тривогу частини ситуації від самої ситуації.

7. регресія. Найпримітивніший спосіб захисту. Говорити дитячим голосом, плакати, колупати в носі.

8. сублімація. Заміна мети, якої неможливо досягти, на більш далеку. Фрейд розглядав все мистецтво як сублімацію психосексуальной енергії.

А. Фрейд (Слідом за своїм батьком З. Фрейдом) вважала, що захисний механізм грунтується на двох типах реакцій:

1. блокування вираження імпульсів у свідомому поведінці;

2. спотворення їх до такої міри, щоб явна їх інтенсивність помітно знизилася чи відхилилася в сторону.

Фрейд вважав, що ЕГО реагує на загрозу прориву імпульсів ід двома шляхами: 1) блокуванням висловлювання імпульсів у свідомому поведінці або 2) спотворенням їх до такої міри, щоб явна їх інтенсивність помітно знизилася чи відхилилася в сторону.

Всі захисні механізми мають двома загальними характеристиками: 1) вони діють на несвідомому рівні і тому є засобами самообману і 2) вони спотворюють, заперечують чи фальсифікують сприйняття реальності, щоб зробити тривогу менш загрозливою для індивідуума. Слід також зауважити, що люди рідко використовують будь-якої єдиний механізм захисту – зазвичай вони застосовують різні захисні механізми для вирішення конфлікту або ослаблення тривоги. Деякі основні захисні стратегії ми розглянемо нижче.

витіснення. Фрейд розглядав витіснення як первинну захист его не тільки з тієї причини, що воно є основою для формування більш складних захисних механізмів, але також тому, що воно забезпечує найбільш прямий шлях відходу від тривоги.

Описується іноді як «мотивоване забування», витіснення являє собою процес видалення з усвідомлення думок і почуттів, що заподіюють страждання. В результаті дії витіснення індивідууми не усвідомлюють своїх викликають тривогу конфліктів, а також не пам'ятають травматичних минулих подій.

Наприклад, людина, що страждає від жахливих особистих невдач, завдяки витісненню може стати нездатним розповісти про це своєму важкому досвіді.

Звільнення від тривоги шляхом витіснення не проходить безслідно. Фрейд вважав, що витіснення думки і імпульси не втрачають своєї активності в несвідомому, і для запобігання їх прориву в свідомість потрібна постійна трата психічної енергії.

Ця безперервна трата ресурсів его може серйозно обмежувати використання енергії для більш адаптивного, спрямованого на власний розвиток, творчої поведінки.

Однак постійне прагнення витісненого матеріалу до відкритого вираженню може отримувати короткочасне задоволення в сновидіннях, жартах, застереження та інших проявах того, що Фрейд називав «психопатологією повсякденному житті».

Більш того, згідно з його теорією, витіснення грає роль у всіх формах невротичного поведінки, в психосоматичних захворюваннях (таких, наприклад, як виразкова хвороба), психосексуальних порушеннях (

проекція. Як захисний механізм за своєю теоретичної значущості проекція слід за витісненням. Вона являє собою процес, за допомогою якого індивідуум приписує власні неприйнятні думки, почуття і поведінку інших людей або оточенню. Таким чином, проекція дозволяє людині покладати провину на кого-небудь або що-небудь за свої недоліки або помилки.

Гравець в гольф, який критикує свою ключку після невдалого удару, демонструє примітивну проекцію. На іншому рівні ми можемо спостерігати проекцію у молодої жінки, яка не усвідомлює, що бореться зі своїм сильним сексуальним потягом, але підозрює кожного, хто з нею зустрічається, в намірі її спокусити.

Нарешті, класичний приклад проекції – студент, не підготували як слід до іспиту, приписує свою низьку оцінку нечесно проведеним тестування, шахрайства інших студентів чи покладає провину на професора за те, що той не пояснив цю тему на лекції.

Проекцією також пояснюються соціальні забобони і феномен «цапа-відбувайла», оскільки етнічні і расові стереотипи є зручну мішень для приписування комусь іншому своїх негативних особистісних характеристик.

заміщення. У захисному механізмі, що отримав назву заміщення, прояв інстинктивного імпульсу переадресовується від більш загрозливого об'єкта або особи до менш загрозливого.

Найпоширеніший приклад – дитина, який, після того як його покарали батьки, штовхає свою молодшу сестру, штовхає її собачку або ламає її іграшки. Заміщення також проявляється в підвищеній чутливості дорослих до найменших дратівливим моментам.

Наприклад, надто вимогливий роботодавець критикує співробітницю, і вона реагує спалахами люті на незначні провокації з боку чоловіка і дітей. Вона не усвідомлює, що, опинившись об'єктами її роздратування, вони просто заміщають начальника.

У кожному з цих прикладів істинний об'єкт ворожості заміщається набагато менш загрозливим для суб'єкта. Менш поширена така форма заміщення, коли воно спрямоване проти себе самого: ворожі імпульси, адресовані іншим, переадресовуються собі, що викликає відчуття пригніченості або засудження самого себе.

раціоналізація. Інший спосіб для его впоратися з фрустрацією і тривогою – це спотворити реальність і, таким чином, захистити самооцінку. Раціоналізація має відношення до удаваної аргументації, завдяки якій ірраціональна поведінка представляється таким чином, що виглядає цілком розумним і тому виправданим в очах оточуючих.

Дурні помилки, невдалі судження та промахи можуть знайти виправдання за допомогою магії раціоналізації. Одним з найбільш часто вживаних видів такого захисту є раціоналізація на кшталт «зелений виноград». Ця назва походить з байки Езопа про лисицю, яка не могла дотягнутися до гроні і тому вирішила, що ягоди ще не дозріли.

Люди раціоналізують таким же чином. Наприклад, чоловік, якому жінка відповіла принизливим відмовою, коли він запросив її на побачення, втішає себе тим, що вона абсолютно неприваблива.

Подібним чином, студентка, якій не вдалося вступити на стоматологічне відділення медичного інституту, може переконувати себе в тому, що вона насправді не хоче бути стоматологом.

реактивне утворення. Іноді его може захищатися від заборонених імпульсів, висловлюючи в поведінці і думках протилежні спонукання. Тут ми маємо справу з реактивним освітою, або зворотною дією.

Цей захисний процес реалізується двоступеневої: по-перше, неприйнятний імпульс придушується: потім на рівні свідомості проявляється абсолютно протилежний. Протидія особливо помітно в соціально одобряемом поведінці, яке при цьому виглядає перебільшеним і негнучким.

Наприклад, жінка, яка має на сполох у зв'язку з власним вираженим сексуальним потягом, може стати в своєму колі непохитним борцем з порнографічними фільмами.

Вона може навіть активно пікетувати кіностудії або писати листи протесту в кіно-компанії, висловлюючи в них сильну заклопотаність деградацією сучасного кіномистецтва. Фрейд писав, що багато чоловіків, що висміюють гомосексуалістів, насправді захищаються від власних гомосексуальних спонукань.

регресія. Ще один відомий захисний механізм, який використовується для захисту від тривоги, – це регресія. Для регресії характерний повернення до ребячливость, дитячим моделям поведінки.

Це спосіб пом'якшення тривоги шляхом повернення до раннього періоду життя, більш безпечного і приємного.

Впізнавані без праці прояви регресії у дорослих включають нестриманість, невдоволення, а також такі особливості як «надути і не розмовляти» з іншими, дитячий лепет, протидія авторитетів чи їзда в автомобілі з безрозсудно високої швидкістю.

сублімація. Згідно Фрейду, сублімація є захисним механізмом, що дає можливість людині з метою адаптації змінити свої імпульси таким чином, щоб їх можна 6ь: Ло виражати за допомогою соціально прийнятних думок або дій.

Сублімація розглядається як єдино здорова, конструктивна стратегія приборкання небажаних імпульсів, тому що вона дозволяє его змінити мету або / і об'єкт імпульсів без стримування їх прояви. Енергія інстинктів відводиться по інших каналах вираження – тим, що непокоять суспільство вважає прийнятними [Golden, 1987].

Наприклад, якщо з часом мастурбація викликає у юнака все більшу і більшу тривогу, він може сублімувати свої імпульси в соціально схвалює діяльність – таку, як футбол, хокей або інші види спорту. Подібним чином жінка з сильними неусвідомленими садистическими нахилами може стати хірургом або першокласної романісткою.

У цих видах діяльності вона може демонструвати свою перевагу над іншими, але таким способом, який буде давати суспільно корисний результат.

Фрейд стверджував, що сублімація сексуальних інстинктів послужила головним поштовхом для великих досягнень в західній науці і культурі. Він говорив, що сублімація сексуального потягу є особливо помітною рисою еволюції культури – завдяки їй одній став можливий надзвичайний підйом в науці, мистецтві та ідеології, які грають таку важливу роль в нашій цивілізованого життя.

заперечення. Коли людина відмовляється визнавати, що сталася неприємна подія, це означає, що він включає такий захисний механізм, як заперечення.

Уявімо собі батька, який відмовляється повірити в те, що його дочка згвалтована і по-звірячому вбита; він веде себе так, як ніби нічого подібного не відбувалося. Або уявіть дитини, який заперечує смерть улюбленої кішки і наполегливо продовжує вірити, що вона все ще жива.

Заперечення реальності має місце і тоді, коли люди говорять або наполягають: «Цього зі мною просто не може трапитися», незважаючи на очевидні докази зворотного (так буває, коли лікар повідомляє пацієнтові, що у нього смертельне захворювання).

Згідно Фрейду, заперечення найбільш типово для маленьких дітей і індивідуумів більш старшого віку зі зниженим інтелектом (хоча люди зрілі і нормально розвинені теж можуть іноді використовувати заперечення в сильно травмують ситуаціях).

Заперечення і інші описані захисні механізми є шляхи, які використовуються психікою перед обличчям внутрішньої і зовнішньої загрози. У кожному разі для створення захисту витрачається психологічна енергія, внаслідок чого обмежується гнучкість і сила це.

Більш того, чим ефективніше діють захисні механізми, тим більше спотворену картину наших потреб, страхів і прагнень вони створюють. Фрейд помітив, що ми все в якійсь мірі використовуємо захисні механізми і це стає небажаним тільки в тому випадку, якщо ми надмірно на них покладаємося.

Зерна серйозних психологічних проблем падають на сприятливий грунт тільки тоді, коли наші способи захисту, за винятком сублімації, призводять до спотворення реальності.

Теорія оперантного навчання (Б. ф. Скіннер). | Захисні механізми особистості і копінг-стратегії

Людина як предмет пізнання в психології (Б. м Ананьїв). | Вопрос№16 | Структура особистості в теорії К. юнга. | Основні архетипи в теорії К. юнга. | Теорія особистості З. Фрейда.

Стадії психосексуального розвитку в Психодинамічні підході. | Структура особистості. | Проблема неврозу в психоаналізі. | Соціокультурна теорія особистості К. Хорні. | Індивідуальна психологія А.

Адлера | Бихевиоральное ТЕОРІЇ ОСОБИСТОСТІ |

Источник: http://um.co.ua/8/8-12/8-123592.html

Захисні механізми особистості

50.Захисні механізми особистості.: Основная психодинамическая функция тревоги – помогать человеку

Тривога, з погляду Фрейда, є функцією «Его» і попереджає «Его» про небезпеку, що насувається, допомагаючи особистості реагувати в подібних ситуаціях (ситуаціях небезпеки, погрози) безпечним, адаптивним способом.

Фрейд виділяв три типи тривоги: об’єктивну, чи реалістичну (зв’язану з впливами зовнішнього світу), невротичну (зв’язану з впливами «Ід») і моральну (зв’язану з впливами «Супер-Его»). Об’єктивна тривога виникає у відповідь на реальні небезпеки навколишнього реального світу.

Невротична тривога по суті є страхом перед покаранням за неконтрольований прояв потреб «Ід», вона виникає в результаті впливу імпульсів «Ід» і небезпеки, що вони будуть усвідомлені, але не можуть контролюватися. Моральна тривога заснована на побоюваннях перед покаранням з боку «Супер-Его», що наказує поводження, яке не відповідає соціальним стандартам.

Моральна тривога – це страх перед покаранням за проходження інстинктивним спонуканням, почуття чи провини сорому, що виникають у людини, коли він робить чи хотів би зробити вчинки, що суперечать моральним нормам і правилам (вимогам «Супер-Его»).

Тривога — це сигнал про небезпеку, що супроводжується визначеним рівнем напруги. Тривога викликає й активізує захисні механізми (механізми захисту), що зв’язані зі збільшенням інстинктивної напруги, погрозою Супер-Его чи реальною небезпекою.

Захисні механізми – це визначені прийоми, використовувані «Его» і спрямовані на зниження напруги і тривоги. Фрейд писав, що «захисні механізми – це загальна назва для всіх спеціальних прийомів, використовуваних “Его” в конфліктах, що можуть привести до неврозу».

Функція захисних механізмів полягає в тім, щоб не допустити усвідомлення інстинктивних імпульсів, іншими словами, охоронити «Его» від тривоги.

Вони є неусвідомлюваними і пасивними, у значній мірі спотворюють реальність і спрямовані усередину – на зниження тривоги (на відміну від копінг-механизмів, що являють собою механізми активного оволодіння ситуацією, досить адекватно відбивають реальність і спрямовані на її активне перетворення).

З. Фрейд вважав, що “Его” реагує на загрозу прориву імпульсів «Ід» двома шляхами:

1) блокування висловлення імпульсів у свідомій поведінці;

2) або викривлення їх до такого ступеню , щоб початкова їх інтенсивність помітно знизилася або відхилилася .

Всі захисні механізми мають дві загальні характеристики:

– вони діють на несвідомому рівні і тому є засобами самообману;

– та вони викривлюють, заперечують або фальсифікують сприйняття реальності, що робить тривогу менш загрозливою для індивіда.

Слід сказати, що люди рідко використовують який–небудь єдиний механізм захисту, зазвичай вони використовують різні механізми для вирішення конфлікту або ослаблення тривоги.

У літературі виділяють різні види захисних механізмів. Розглянемо деякі з них.

Витиснення розглядається як основа всіх захисних механізмів, воно забезпечує прямий шлях тривоги і як складова частина входить до складу будь-якого іншого захисного механізму.

Витиснення являє собою процес, за допомогою якого неприйнятні імпульси стають несвідомими, спробу уникнути за рахунок неусвідомлення неприємних думок і бажань тих почуттів і того досвіду, що приносять біль і страждання.

Проекція — це процес, за допомогою якого специфічні імпульси, бажання, сторони себе чи внутрішніх об’єктів представляються людині локалізованими в деякому зовнішньому стосовно себе об’єкті.

Проекція внутрішніх об’єктів полягає в тому, що людина приписує свої власні неприйнятні почуття, думки, поводження іншим людям. Проекція характерна для людей із застряючими рисами, вони часто оцінюють оточуючих як заздрісних, егоїстичних, розважливих, хоча вірніше всього ці риси підходять до них самих.

Такі пацієнти легко формують свої особисті концепції відносно мети лікаря. Наприклад, відмова у призначенні ліків вони пояснюють не тим, що лікар не бачить в цьому користі, а тим, що ліки дорого коштує та призначається для “своїх”.

Відсутність поліпшення після лікування розцінюється їм як ознака некомпетентності або злого наміру з боку лікарів. Лікар, схильний до проекції, буду звинувачувати в ускладненнях не себе, а хворого.

Заперечення передує проекції і являє собою захист від реальності, що приносить біль, це — захисний механізм, за допомогою якого або заперечується (не визнається) яка-небудь подія чи досвід, що заподіює страждання, або якась сторона самого себе.

Заміщення припускає переадресування інстинктивного імпульсу на менш загрозливий об’єкт.

Раціоналізація — це процес, за допомогою якого дійсному поводженню дається обґрунтування, що не тільки його виправдує, але і маскує його щиру мотивацію, поводження представляється і розуміється таким чином, що виглядає цілком розумним і виправданим. Пропонована аргументація при цьому не є логічно обґрунтованої і часто не витримує ніякої критики.

Ідентифікація — це процес, за допомогою якого тривога знімається за рахунок ототожнення (ідентифікації) себе зі значимим, важливим обличчям, що представляється людині менш уразливим у тривожних ситуаціях, вона може виражатися в наслідуванні стилю поводження, манерам, одягу іншої людини («Якби я був таким як він, то почував би себе багато краще»). Ідентифікація з агресором являє собою вид ідентифікації, що полягає в тому, що людина уподібнюється людині з агресивним поводженням, імітує поводження тих, хто викликає в ньому страх. Інтроекція чи інтроективна ідентифікація («проектування усередину») також є різновидом ідентифікації і надає собою процес ототожнення з внутрішнім об’єктом (интроектом), процес, за допомогою якого людина як би вбирає в себе якості іншої людини, представляє якості іншого своїми власними. У цьому змісті «Супер-Его» розглядається як результат интроекції.

Ізоляція— це механізм захисту, за допомогою якого людина обособлює яку-небудь подію, яка приносить їй біль, перешкоджає стати частиною свого значимого досвіду. Емоційна ізоляція являє собою спробу ізолюватися від психологічного болю, людина стає «байдужим» (як робот).

Реактивне утворення — процес, за допомогою якого людина справляється з неприйнятними імпульсами шляхом формування протидії, перетворюючи цей імпульс у щось протилежне, перебільшуючи протилежне прагнення і виражаючи його у своїх думках і поводженні.

Регресія — процес, за допомогою якого у випадку погрози людина намагається повернутися до ранніх періодів життя, коли він почував себе більш безпечно, до колишнього «дитячим» стереотипам поводження.

Фантазування полягає в тому, що людина в загрозливих ситуаціях намагається позбутися від тривоги, ідучи у фантазії замість того, щоб реально діяти.

Сублімація займає особливе місце серед захисних механізмів. Фрейд розглядав сублімацію як єдиний, «не невротичний» механізм, єдиний «здоровий» шлях трансформації інстинктивних імпульсів.

Так, зокрема, він писав, що конфлікт є невротичним тільки в тому випадку, якщо він дозволяється шляхом застосування захисних механізмів, відмінних від сублімації. Він також думав, що саме сублімація забезпечує розвиток людської культури як такий.

Сублімація сприяє розрядці енергії інстинктів у соціально прийнятних (не інстинктивних) формах поводження і являє собою заміну потреб, що не можуть бути задоволені безпосередньо, на соціально прийнятні цілі, заміну інстинктивних способів поводження на способи поводження, прийняті в культурі, за рахунок зміни мети й об’єктів.

Для приклада зіставимо сублімацію з заміщенням. Людина випробує сильне роздратування стосовно свого начальника, але він не може собі дозволити розрядити свої агресивні імпульси безпосередньо.

Якщо для розрядки цієї енергії просто знаходиться інший, менш небезпечний об’єкт (наприклад, людина приходить додому і кричить на своїх домашнім чи б’є собаку), то тут мова йде про заміщення. Якщо ж він знаходить соціально прийнятний спосіб розрядки (наприклад, йде в спортивний зал і займається боксом), то в даному випадку ми маємо справу із сублімацією.

Таким чином, “Его” сприяє здійсненню бажань «Ід», але прагне співвіднести їх з реальністю, з вимогами й обмеженнями соціального середовища, стаючи, тим самим, ареною боротьби між «Ід» і «Супер-Его», між первинними потребами і моральними нормами, правилами, вимогами, заборонами.

Якщо тиск на “Его” є надзвичайно сильним, то виникає тривога. Тривога — це сигнал про небезпеку, що супроводжується зростанням напруги. Вона викликає й активізує захисні механізми, основна мета яких складається в зниженні цієї напруги. Однак далеко не завжди їхня дія виявляється ефективним.

Якщо тривога не знижується значно чи знижується лише на нетривалий час (оскільки захисні механізми не спрямовані на активне перетворення і переробку конфліктів, проблем і ситуацій, а лише на витиснення їх у несвідоме, «видалення» зі свідомості), то наслідком цього може бути розвиток невротичного стану.

Источник: https://studopedia.su/4_25128_zahisni-mehanizmi-osobistosti.html

Medic-studio
Добавить комментарий