Види артефактів у психологічному експерименті та засоби їх уникнення.

Артефакти в психологічному експерименті, їх типологія і способи контролю

Види артефактів у психологічному експерименті та засоби їх уникнення.

артефакт – Явище зміщення ефекту експерименту, при якому ефект зміни залежної змінної, наступний за експериментальним впливом (зміною неза-мій змінної), може і не бути саме його наслідком. У психологічному експерименті виділяються наступні причини виникнення артефактів.

Змішані чинники експериментального впливу: основні ефекти. В ході експери-ментального впливу (Х) З'являються додаткові змінні, які спільно з ним впливають як на експериментальну, так і на контрольну вибірки, зміщуючи ефект експери-мента.

На жаль, багато дослідників схильні “Ефекту очікування результату” (Феномен поведінки дослідника, при якому помічається тільки експериментальний ефект, що вкладався в теорію. Причинами появи додаткових впливів можуть бути інструментальні похибки і відсутність “чистоти” експерименту, яка, на жаль, недосяжна.

Контроль зміщення експериментального ефекту здійснюється такими способами:

– Введення нової контрольної групи, яка піддається тільки впливу додаткового-них змінних;

– Застосування нових форм, процедур експерименту, де Х “Очищається” від додаткових змінних.

Змішані аспекти експериментального впливу: ефекти взаємодії. Ефекти взаємодії незалежної змінної і додаткових змінних в експерименті мають меншу ймовірність. Вони не враховуються, але можуть мати місце, будучи причиною артефактів.

Змішані аспекти експериментального впливу: фонові взаємодії. Вплив фону на експериментальне вплив спостерігається при експериментальної і контрольної вибірках. Фон успішно контролюється в лабораторному експерименті шляхом його обмеження або зміни експериментального впливу.

Змішані аспекти експериментального впливу: взаємодія з характеристиками популяції. Психолога слід приділяти особливу увагу репрезентативності експериментальної вибірки, порушення якої – джерело артефактів. Контроль репрезентативності досягається шляхом рандомізації, методом еквівалентних пар і т.д.

Змішані аспекти вимірювання: основні ефекти. В ході експерименту важливе місце займає вимірювальний інструмент. Його похибки є джерелом артефактів: установки на відповіді; проблеми соціальної бажаності, сприйняття тестів, слідів минулого тестування. Контроль здійснюється застосуванням різних тестів, лабораторного експери-мента і неодноразового повторення експериментальних впливів.

Змішані аспекти вимірювання: взаємодія з процесами впливу. В експерименті реакція на Х може бути викликана не тільки експериментальним впливом, а й конкретним способом вимірювання цього впливу. Контроль ведеться за допомогою альтернативних вимірю-вальних засобів.

Найбільш відомими і широко використовуваними формами контролю артефактів в експериментальних-Тальному психологічному дослідженні є наступні дії експериментатора:

1) застосування контрольних груп, що піддаються додатковому впливу методом помилкового експериментального впливу;

2) експериментальне вплив з використанням інших методів (X1);

3) застосування численних методів вимірювання експериментального ефекту (О1…Оn);

4) додаткове варіювання незалежної змінної, сутність якого полягає у виявленні джерела артефактів і застосуванні його на контрольній групі;

5) повторення експерименту з використанням різних методів впливу і вимірювання даних. Для нейтралізації інструментальних похибок, які можуть привести до появи артефактів, в початковій фазі дослідження необхідно вводити експериментальне вплив двома незалежними способами і в кожному випадку вимірювати експериментальний ефект двома незалежними методами.

Перший спосіб введення Х(А):

1-й метод вимірювання – ;

2-й метод вимірювання – .

Другий спосіб введення Х (б):

1-й метод вимірювання – ;

2-й метод вимірювання – ;

6) маскування експерименту в природних умовах.

Важливими джерелами артефактів являютсяфакт і ступінь обізнаності респондентів про експериментуванні, які викликають у них певну реакцію на експеримент (ситуація “піддослідного кролика”).

Цей артефакт має місце в ситуації сигналізування випробуваному про те, що він учасник експерименту.

Як наслідок виникає додатковий вплив на випробуваного, що приводить з його боку до: боязні оцінювання (соціальна бажаність), симуляції (доведення бажаної чи небажаної реакції до крайності), підозрілості (обережність, напруженість, недовіра, страх, боязкість) і т.д.

Засіб уникнути артефактів такого роду – “замаскований експеримент”. Маскування експериментального впливу і тестування проводиться двома шляхами:

– Вкраплення елементів експерименту в процес звичної життєдіяльності;

– Легендування (обман – “біла брехня”), яке в даному разі морально “травмує” і експериментатора (переживання власної брехні), і випробуваного (що його обдурили, а він розговорився). Причому рівень травмування залежить від масштабів обману.

Маскування експерименту обумовлена ??необхідністю отримання згоди випробуваного на участь в експерименті та проблемами вторгнення в його особисте життя. Способинейтралізаціі аспектів “травмування маскуванням”:

– Анонімність при зборі довірчих відомостей суто особистого плану;

– Процедура “демаскування” (“вибачення за обман”), яку здійснюють дослідники після закінчення експерименту, вважаючи це зворотним зв'язком.

“Демаскування” призводить до “полегшення” почуттів експериментатора, звільняє його від хворобливих переживань.

Але, з іншого боку, вона завдає шкоди випробуваному, так як він усвідомлює, що через свою довірливість поставлений в незручне становище.

І навряд чи в інших експериментах від нього можна буде добитися відвертості, не рахуючи факту поширення цієї недовіри. “Гласність” викликає гнів громадськості, завдає шкоди респондентам і, можливо, губить експеримент.

Класифікація висновків психологічного експерименту

Точність (е – бали) і час (t – секунди) відтворення випробуваним контуру фігур | Специфіка дослідження мнемічних процесів | Процедури діагностики мнемічних здібностей | Методи вивчення пам'яті | Увага і особливості його дослідження в психології, методи вивчення | Психологічні дослідження мислення | Дослідження операціонально, змістовної і целемотіваціонной сторін мислення | Креативність мислення і її дослідження | Діагностика рівня інтелекту | Науковий висновок як завершальний етап експерименту |

Источник: http://um.co.ua/13/13-7/13-78000.html

Факти психологічних досліджень

Види артефактів у психологічному експерименті та засоби їх уникнення.

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Факти психологічних досліджень

2. Артефакти психологічних досліджень

2.1 Ефект плацебо

2.2 Ефект Хоторна

2.3 Ефект аудиторії, або ефект соціальної фасилітації (Ефект Роберта Зайонца)

2.4. Ефект Пігмаліона (або ефект Р. Розенталя)

2.5. Ефект Фокса

2.6 Ефект першого враження

2.7 Ефект Барнума (Ефект Форера)

3. Фактори, що зумовлюють виникнення артефактів психологічних досліджень

4. Методи запобігання виникненню артефактів психологічних досліджень

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Методи, шляхи, засоби, за допомогою яких видобуваються наукові факти, є дуже важливими для будь-якої науки, але для психології вони мають особливе значення. Практичні результати психологічних досліджень допомагають людині пізнати себе, навчитися керувати собою.

Психологія вже зараз накопичила багато фактів, які вказують на те, як нове знання про людину робить її іншою: змінює її ставлення, цілі, стани, переживання. Враховуючи масштаб всього людства, можна сказати, психологія – наука, яка не лише пізнає, а й конструює, творить людину.

Психологічні дослідження мають спиратися на основні принципи та відповідати логіці їх проведення.

Основними принципами психологічного дослідження є наступні:

– принцип детермінізму;

– принцип розвитку;

– принцип системності;

– принцип об'єктивності.

За умови дотримання вказаних принципів та правильної організації результати психологічного дослідження матимуть наукову і практичну цінність. хоторинський ефект психологічний

Для правильної організації психологічного дослідження необхідно з'ясувати фактори, що можуть впливати на результати дослідження. А також вжити заходів для запобігання спотворенню та викривленню результатів дослідження.

1. Факти психологічних досліджень

Наукове дослідження починається із фіксування, нагромадження фактів, які піддають теоретичному аналізу.

Факт психологічний (лат. factum — здійснене, зроблене) — психологічне явище або закономірність, істинність пізнання яких може бути доведена. Завдання психології полягає не лише у збиранні фактів, а розкритті їхньої сутності та зв'язків, включенні до системи, що складається із інших фактів. [12]

Психологічний факт – результат, одержаний у процесі наукового дослідження (спостереження, експерименту), достовірність якого встановлена і не допускає кількох різних тлумачень.

Психологічне пізнання починається із констатації факту, тобто встановлення його існування,після якого здійснюється його аналіз та осмислення.

Експериментально встановлені об'єктивні факти можуть стати матеріалом для побудови наукового психологічного знання за умови, що одержаний факт виявить свою цінність в контексті розвитку психологічної теорії. Непідтверджені факти не утворюють наукового знання. [14]

На думку Павелківа Р., психологічний факт є внутрішньою сутністю людських проявів, тому його можна вивчати тільки опосередковано. Наприклад, радість дитини від того, що вона намалювала малюнок, виражається у зовнішніх проявах: висловлюваннях, міміці, пантоміміці, а психічне явище переживання радості є невидимим.

Найчіткіше об'єктивуються психічні процеси і стани в діях і мовленні дитини. Невербальні прояви (міміка, жести, інтонація) використовуються як додаткові психологічні факти. Вони виражають загальний емоційний стан, ставлення до того, що малюк робить, про що говорить.

Від рівня об'єктивності зібраних психологічних фактів залежить рівень їх дослідження. [12]

2. Артефакти психологічних експериментів

Дослідник має бути готовий до того, що на шляху психологічного пізнання трапляються складні ситуації, коли важко сприйняти реальні факти і можна припуститись цілого ряду помилок. Для позначення помилок, що виникають у психологічних дослідженнях, вживають спеціальний термін – артефакт. [5]

Артефакт (від лат. artefactum – штучно зроблене) – це експериментальний результат, що виникає через відхилення в проведенні дослідження або дефекти методик, що використовуються.

Джерелом артефактів у психологічному експерименті може бути як саме оточення, так і діяльність дослідника.

Причиною артефактів може стати також неадекватність використовуваної експериментальної процедури, коли дослідник не може передбачити ті чинники, що змінюють поведінку досліджуваних осіб. [14]

2.1 Ефект плацебо

У медицині плацебо (лат. placere – подобатись) означає препарат, у якого немає лікувальних властивостей («фальшиві ліки»). Термін «ефект плацебо» введений у науковий обіг американським лікарем Генрі Бічером у 1955 р., який з'ясував, що приблизно третина пацієнтів видужує від пігулок -«пустушок», які не містять діючих речовин.

Прояви ефекту плацебо пов'язані із неусвідомленим очікуванням пацієнта, його здатністю піддаватись впливу, мірою довіри до психолога.

Цей ефект використовується при вивченні ролі навіювання в умовах дії медичних препаратів, коли одній групі досліджуваних дають справжній препарат, дію якого тестують, а іншій -плацебо.

Якщо препарат справді має позитивний ефект, то він повинен бути більшим, ніж від використання плацебо. [5]

2.2 Ефект Хоторна

Ефект Хоторна (англ. Hawthorne effect) полягає в тому, що новизна та інтерес до експерименту, підвищена увага до самого дослідження призводять до надто позитивних результатів, що є спотворенням та відходом від реального стану речей.

Відповідно до дій цього ефекту учасники дослідження, схвильовані своєю причетністю до нього, «занадто сумлінні», тож діють інакше, ніж звичайно. Найбільшою мірою проявляється цей артефакт у соціально-психологічних дослідженнях.

[5]

2.3 Ефект аудиторії, або ефект соціальної фасилітації (Ефект Роберта Зайонца)

Ефект перевірявся в дослідженнях Роберта Зайонца. Присутність будь-якого зовнішнього спостерігача, зокрема, експериментатора та асистента, змінює поведінку людини, що виконує ту чи іншу роботу.

Зайонц встановив, що під час навчання присутність глядачів бентежить досліджуваних і знижує результативні показники. Коли ж діяльність засвоєна та зводиться до простого фізичного зусилля, тоді результат покращується.

Після проведення додаткових досліджень було встановлено такі залежності:

– вплив здійснює не будь-який спостерігач, а лише той, що дуже компетентний для виконавця та може дати йому оцінку. Що більш авторитетним виступає спостерігач, тим більше виявляється цей ефект;

– вплив тим більший, чим складніше завдання. Нові навички й уміння, інтелектуальні здібності більш піддаються впливові (у бік зниження ефективності). Навпаки, старі, прості перцептивні та сенсомоторні навички проявляються легше, продуктивність їх реалізації у присутності авторитетного спостерігача підвищується;

– змагання та спільна діяльність, збільшення кількості спостерігачів посилює ефект (як у позитивному, так і негативному напрямі);

– тривожні досліджувані при виконанні складних та нових завдань, які вимагають інтелектуальних зусиль, переживають більші труднощі, ніж емоційно стабільні особистості;

– дія ефекту Зайонца підпорядковується законові оптимуму активації Йєркса -Додсона: присутність зовнішнього спостерігача (експериментатора) підвищує мотивацію досліджуваного; наслідком цього може стати підвищення продуктивності або надто висока мотивація, яка може спричинити зрив діяльності.

2.4 Ефект Пігмаліона (або ефект Р. Розенталя)

Експериментатор, який твердо вірить у гіпотезу або у надійність інформації, неусвідомлено діє таким чином, щоб отримати відповідні результати, які підтверджують гіпотезу. Ефект Розенталя також отримав назву «ефекту упередженості експериментатора». Він належить до групи артефактів, що зумовлені властивостями дослідника та виникають у результаті таких особливостей діяльності експериментатора:

1. Очікування експериментатора визначають характер отриманих ним даних.

2. Усвідомлення експериментатором своєї власної схильності знаходити очікувані дані може привести до протилежного ефекту: змусити шукати упереджено лише ті дані, які суперечать гіпотезі, щоб не здаватись упередженим.

3. Експериментатори, які на початку дослідження отримують дуже «хороші» дані, намагаються подальші дані ще більше покращити; ті ж експериментатори, які з самого початку отримують «погані” дані, в подальшому їх мимовільно погіршують.

4. Ефект упередженості експериментатора проявляється в тому, що він ненавмисно вибирає дані («фальсифікує» їх) чи робить підказки досліджуваним. Він просто неусвідомленим чином (вербально чи імпліцитно поведінкою) підтримує саме ті дії досліджуваних, які підтверджують гіпотезу.

5. Упередженість експериментатора відбивається в інтонації, а також візуально, якщо він та досліджуваний працюють разом і бачать один одного під час експерименту.

6. Ефект упередженості більше проявляється у тих дослідників, які прагнуть підтримки, активно жестикулюють, по-дружньому зацікавлено ставляться до досліджуваних. [5]

7. Цей ефект посилюється, коли експериментатор і досліджуваний знають один одного.

8. Експериментатори – жінки більше схильні до упередженості, аніж чоловіки.

2.5 Ефект Фокса

Якщо дослідник справляє дуже позитивні враження на учасників дослідження, це може викликати надто великий ентузіазм, довіру, некритичність. Талант лектора може маскувати низьку якість, надуманість та беззмістовність його лекції, а студенти будуть переконані, що вони дійсно чомусь навчились.

Ефект Фокса свідчить, що існує ймовірність артефактів у психологічному дослідженні, коли учасники експерименту позитивно оцінюють психолога і надто довіряють йому. Психолог має поводитись у процесі дослідження спокійно й уникати зайвої експресії.

2.6 Ефект першого враження

Виявляється таким чином, що найбільший вплив на оцінку рис особистості спричиняє та інформація, яку ми отримуємо на самому початку. Якщо згодом отримана інформація суперечить уже сформованому враженню, то вона відкидається як несуттєва, випадкова, така, яку не варто враховувати.

2.7 Ефект Барнума (Ефект Форера)

Ефект Барнума полягає в особливості сприймати як цілковито достовірні описи своєї особистості оцінки загального характеру, спосіб виникнення яких презентують як науковий або ритуальний, магічний.

Психологи визначають ефект Барнума як схильність (готовність) людей сприймати некритично як точний опис своєї особистості загальні, невизначені, розпливчасті, досить банальні твердження, коли навіть не дуже зрозуміло, яким чином ці твердження отримані.

Цей ефект також називають ефектом Форера, оскільки саме Бертрам Форер у 1948 р. вперше провів експеримент, в якому продемонстрував його дію. [5]

3. Фактори, що зумовлюють виникнення артефактів психологічних досліджень

На хід дослідження можуть впливати певні неконтрольовані умови, які змінюють дію експериментального чинника, порушують внутрішню валідність і зумовлюють артефакти:

1. Фон, ті конкретні події, які відбуваються між першим та другим вимірюванням одночасно з експериментальним впливом.

2. Природній розвиток, тобто ті зміни, які виникають у результаті природного ходу речей, наприклад, втома, яка настає з часом, дорослішання досліджуваних.

3. Ефект тестування, вплив виконання тестових завдань на результати повторного дослідження.

4. Нестабільність інструментального вимірювання, яка виявляється в зміні «калібрування» інструменту, в станах спостерігача чи оцінкових підходах, через які виникають специфічні несподівані результати вимірювання.

5. Статистична регресія, яка настає, коли групи відбираються на основі крайніх показників та оцінок.

6. Відбір досліджуваних, нееквівалентність груп за своїм складом, що зумовлює систематичну погрішність у результатах.

7. Відсів під час дослідження, коли учасники нерівномірно вибувають із порівнюваних груп.

8. Взаємодія чинників відбору з природнім розвитком, які приймаються за ефект експериментальної змінної. [11]

Фактори, що порушують зовнішню валідність дослідження:

1. Реактивний ефект, або ефект взаємодії тестування. Можливе зменшення або збільшення чутливості учасників до експериментального впливу через попереднє тестування. Результати тих осіб, що пройшли попереднє тестування, будуть не репрезентативними стосовно тих, хто цього попереднього тестування не проходив. [5]

2. Ефекти взаємодії відбору та експериментального впливу.

3. Умови організації дослідження, які зумовлюють реакцію учасників на експеримент, що в подальшому не дає змоги поширити отримані дані на осіб, що були під впливом тих самих чинників в не експериментальній ситуації.

4. Взаємна інтерференція експериментальних впливів, яка виникає, коли досліджувані перебувають під послідовними впливами, що починають накопичуватись. [5]

4. Методи запобігання виникненню артефактів психологічних досліджень

Запобігти виникненню артефактів можна за допомогою спеціальних методичних прийомів.

1. Метод плацебо, або подвійний сліпий метод. Добираються ідентичні контрольна та експериментальні групи. Експериментальна процедура здійснюється в обох випадках. Сам дослідник не знає, яка група отримує «нульовий вплив», а яка підлягає реальному впливові.

Існує також модифікація дослідження, коли його проводить запрошений асистент, який не знає справжньої гіпотези дослідження і те, яка з груп піддається реальному впливові. Такий план дає змогу подолати ефект очікувань і досліджуваного, і експериментатора .

2. Метод обману. Ґрунтується на цілеспрямованій омані досліджуваних, отже, виникають етичні проблеми, тож психологи гуманістичної орієнтації вважають неприпустимим його використання.

Експериментатор вигадує і повідомляє оманливі (несправжні) мету та гіпотезу, цілком незалежні або, як визначають психологи, ортогональні.

Це можуть бути прості гіпотези здорового глузду або ж складні теоретичні конструкції, які отримали назву «когнітивні плацебо». [5]

3. Метод прихованого експерименту. Використовується в польових умовах; організований таким чином, що учасники не здогадуються, що беруть участь у дослідженні. Це ніби різновид обману, однак різниця в тому, що експериментатор не повідомляє несправжні гіпотезу і мету дослідження.

Проте етичних проблем виникає набагато більше, оскільки у випадку прихованого дослідження учасник повністю підконтрольний експериментатору і є об'єктом його маніпуляцій. Утім, цю модель дослідження дуже часто застосовують у соціальній психології, попри велику небезпеку зловживань із боку недобросовісних дослідників.

Також у цьому експерименті свою роль відіграють різноманітні не контрольовані чинники.

4. Метод незалежного вимірювання залежних параметрів. Проводиться дуже рідко, оскільки його досить важко реалізувати. Експеримент здійснюється за звичайним планом, однак ефект визначається поза його межами на основі контролю навчальної чи трудової діяльності колишнього досліджуваного.

5. Контроль сприйняття досліджуваними ситуації. Використовується схема постекспериментального інтерв'ю, запропонованого Орне.

За такого методу вживають заходів, щоб проконтролювати ставлення досліджуваного до експерименту, розуміння ним інструкції і цілей дослідження.

Дані, отримані при постекспериментальному опитуванні, дають змогу відбракувати невдалі наукові проби або врахувати їх при інтерпретації результатів, однак щось змінити на цьому етапі вже неможливо. [11]

До чинників спілкування учасників дослідження, які можуть спотворювати результати, належать такі:

1. Помилки «ставлення до того, що відбувається». Це особливе розуміння експериментальної ситуації та критеріїв прийняття рішень, які можуть визначати вибір учасником своєї поведінки.

2. Помилки мотивації. Учасник може діяти відповідно до свого розуміння цілей та смислу експерименту (надто зацікавлений, сповнений гордості, честолюбства, бажання перемогти або проявити свою унікальність).

3. Помилки особистісного впливу, зумовлені сприйняттям та розумінням особистості експериментатора.

Мотивація участі в експерименті може бути різноплановою. Психологи вважають, що учасники прагнуть соціального схвалення, хочуть бути «гарною людиною» і допомагають експериментаторові підтвердити гіпотезу.

Однак деякі, звісно, можуть прагнути розгадати задум дослідника і дати лише ті відповіді, які він високо оцінює.

Поведінка під час експерименту відповідає тим психологічним закономірностям, які завжди визначають поведінку людини. [5]

Висновки

– психологічний факт – результат, одержаний у процесі наукового дослідження (спостереження, експерименту), достовірність якого встановлена і не допускає кількох різних тлумачень;

– артефакт – це експериментальний результат, що виникає через відхилення в проведенні дослідження або дефекти методик, що використовуються;

– джерелом артефактів у психологічному експерименті може бути як саме оточення, так і діяльність дослідника;

– причиною артефактів може стати також неадекватність використовуваної експериментальної процедури, коли дослідник не може передбачити ті чинники, що змінюють поведінку досліджуваних осіб;

– існують такі артефакти психологічних досліджень: ефект плацебо, ефект Хоторна, ефект аудиторії або ефект соціальної фасилітації (ефект Роберта Зайонца), ефект Пігмаліона (або ефект Р. Розенталя), ефект Фокса, ефект першого враження, ефект Барнума (ефект Форера).

Список використаної літератури

1. Горбунова В. В. Експериментальна психологія в схемах та таблицях. – К.: ВД “Професіонал”, 2007. – 154 с.

2. Готтсданкер Р. Основы психологического эксперимента. – М.: Академия, 2005. – 367 с.

3. Гудвин Дж. Исследование в психологии: методы и планирование. — СПб.: Питер, 2004. – 115 с.

4. Дружинин В. М. Экспериментальная психология: Ученик для вузов: 2-е изд. – СПб.: Питер, 2007. – (Серия “Учебник нового века”). – 385 с.

5. Копець Л. Класичні експерименти в психології. – К.: Києво-Могилянська академія, 2010. – 283 с.

6. Корнилова Т. В. Экспериментальная психология: теория и методы. — М.: Аспект Пресс, 2002. – 310 с.

7. Крайг Г. Психология развития. – СПб.: Питер, 2001. – 940 с.

8. Куликов Л. В. Психологическое исследование. – СПб.: Наука, 1994. – 123 с.

9. Кэмпбелл Д. Модели экспериментов в социальной психологии и прикладных исследованиях. – СПб: Социально-психологический центр, 1996. – 108 с.

10. Лихи Т. История современной психологии. – СПб.: Питер, 2003. – 448 с.

11. Максименко С. Д., Носенко С. Л. Експериментальна психологія. – К.: Центр учбової літератури, 2008. – 128 с.

12. Павелків Р. В., Цигипало О. П. Дитяча психологія. Навч. Посіб. – К.: Академвидав, 2008. – 432 с.

13. Мартин Д. Психологические эксперименты. Секреты механизмов психики. – СПб.: прайм-ЕВРОЗНАК, 2004. – (Проект “Психология-Best)). – 480 с.

14. Психологічна енциклопедія/Автор – упорядник О.М. Степанов. – К.: «Академвидав», 2006. – 424 с.

Размещено на Allbest.ru

Источник: https://revolution.allbest.ru/psychology/00582939_0.html

Назвіть види валідності психологічного експерименту та стисло охарактеризуйте їх. Які фактори перешкоджають валідності психологічного експерименту? Чому — FINDOUT.SU

Види артефактів у психологічному експерименті та засоби їх уникнення.

Бездоганний експеримент, який одночасно є ідеальним, нескінченним і експериментом повної відповідності, на практиці неможливий і може бути проведений як численний експеримент.

Такий експеримент дає змогу встановити, що достовірність експериментальних висновків визначається, по-перше, тим, наскільки знайдене в експерименті співвідношення між незалежною і залежною змінними є вільним від впливу інших змінних (тобто, за Р. Готтсданкером, установити внутрішню валідність).

по-друге, тим, наскільки рівень додаткової змінної відповідає її рівню в реальних життєвих ситуаціях, на які планується поширити експериментальні дані (тобто визначити зовнішню валідність.) [6].

Різновидами зовнішньої валідності є операціональна валідність — відповідність або міра відповідності застосовуваних методичних процедур тим теоретичним поняттям, які входять до експериментальної гіпотези, а також конструктна валідність — достовірність інтерпретації причини й експериментального ефекту з допомогою відповідних термінів: про конструктну валідність говорять, коли в межах даної теорії не існує інших теоретичних конструктів, з допомогою яких можна пояснити встановлений в експерименті причинно-наслідковий зв'язок.

Крім того, виокремлюють емпіричну валідність теорії, яка визначає, наскільки добре теоретичні конструкти репрезентують реальні феномени, а також “очевидну ” валідність, яка, на думку А. Анастазі, визначає, зокрема, наскільки експериментальні методики і результати є обґрунтованими в очах тих, хто буде їх використовувати на практиці.

На думку Д. Кемпбелла, експеримент можна назвати “добрим”, якщо в ньому:

виявлено відповідну послідовність прояву в часі причин і наслідків;

показано їхній зв'язок (коваріацію);

виключено вплив побічних змінних, яким можна було б пояснити експериментальний ефект;

відхилені альтернативні гіпотези щодо теоретичних конструктів, які могли б пояснити цей зв'язок [9].

Залежно від того, наскільки реальний експеримент відповідає цим вимогам, настільки його називають валідним.

Отже, при визначенні валідності реальних експериментів необхідно порівнювати процедури їхнього проведення з процедурами проведення бездоганного мисленного експерименту.

При цьому підвищення внутрішньої валідності пов'язують з усуненням результатів дії побічних (зовнішніх) змінних (із усередненням їхніх мінливості і нестабільності), тобто урахуванням фактора часу, задачі, суб'єктивного фактора.

Підвищення зовнішньої валідності (достовірність результатів експерименту) забезпечується досягненням відповідності рівнів додаткових змінних в експерименті і в реальності, яка вивчається. У зв'язку з цим експериментальний контроль можна трактувати як будь-який засіб, що використовується для виключення можливості зменшення валідності дослідження.

Виокремлюють цілий ряд факторів, які утруднюють досягнення зовнішньої та внутрішньої валідності [6: 10].

Для внутрішньої валідності це насамперед ''фактори часу”', тобто зміни, які відбуваються протягом часу й обумовлюють нестабільність результатів, зокрема нестабільність самої незалежної змінної в часі; “ефект історії” — вплив конкретних подій, що відбуваються в житті досліджуваних, окрім експериментального впливу; природний розвиток — зміни досліджуваних без зв'язку з конкретними подіями як наслідок перебігу часу — зміна стану (коливання уваги, втома, голод, хвороба), властивостей індивіда — вікові зміни, накопичення досвіду, які зумовлюють нестабільність залежної змінної; динаміка побічних змінних протягом часу (зокрема, зміни в погодних умовах, годинах дня, сезонні зміни тощо).

Внутрішній валідності загрожують також ''фактори задачі”, коли, наприклад, експерименти (особливо пов'язані з научінням) вимагають застосування різних задач для різних, умов (оскільки одну і ту саму задачу можна виконати тільки один раз); саме різний зміст задач, а не експериментальний вплив може зумовити зміни в поведінці досліджуваних. При цьому також може проявитися ефект тестування (вплив попереднього тестування на результат прикінцевого) або інструментальна похибка, зумовлена недостатньою надійністю методик фіксації поведінки досліджуваних.

Крім того, в будь-якому експерименті, де різні умови надаються одному й тому самому досліджуваному, виникають ефекти послідовності, коли попередні умови впливають на наступні.

Джерелом порушення внутрішньої валідності може також стати суб'єктивний фактор, зокрема упередженість експериментатора щодо переваги однієї з умов незалежної змінної, в цілому комунікативні артефакти, викликані особливостями взаємодії експериментатора і досліджуваного.

Якщо ці загрози внутрішньої валідності при плануванні експерименту не усунути, вони можуть призвести до ненадійності експерименту в цілому (коли при великій розбіжності даних проведено невелику кількість дослідів, унаслідок чого викликає сумнів щодо відтворення результатів при повторенні експерименту) і систематичного змішування усіх видів змінних, що не дає можливості ізолювати незалежну змінну і саме її впливом пояснити динаміку залежної змінної.

Досягнення зовнішньої валідності утруднюється факторами, які пов'язані з особливими умовами проведення експерименту, що відрізняються від умов реальної ситуації.

По-перше, експеримент повної відповідності, з яким порівнюється реальний експеримент у контексті досягнення зовнішньої валідності, потребує участі в ньому всіх людей, для яких правильними будуть отримані в експерименті результати (що неможливо).

Отже, зовнішня валідність пов'язана з відбором реальних досліджуваних таким чином, щоб отримані результати можна було поширити на всіх потенційних досліджуваних.

При цьому може відбутися взаємодія факторів відбору і змісту експериментального впливу, наслідком чого стануть артефакти, зумовлені, наприклад, різною мотивацією тих, хто бере участь в експерименті добровільно чи з примусу.

Зовнішній валідності, яка визначає можливість узагальнення і переносу даних на більш широкі спільноти, загрожують самі умови проведення експерименту, які змінюють досліджуваних.

У цьому разі виникає запитання, чи можна поширювати результати на людей, які не підлягали попередньому тестуванню чи експериментальному впливові.

Останній фактор “реакції на експеримент''' практично неможливо елімінувати [8].

Отже, проблему досягнення зовнішньої валідності експерименту як його репрезентативності щодо реальності повністю розв'язати неможливо, можна тільки наблизитися до її вирішення [8; 10].

9. Складіть план перевірки гіпотези про залежність сприймання людини від впливу попередньої установки щодо роду її занять. До якого типу можна віднести цей план? Вкажіть можливі джерела артефактів та засоби їх усунення

Розрізняють теоретичні гіпотези й гіпотези як емпіричні припущення, що підлягають емпіричній перевірці.

Теоретичні гіпотези є складовими теорій і пропонуються для усунення внутрішніх суперечностей у теорії чи для подолання неузгодженостей теорії й експериментальних результатів. Теоретичні гіпотези мають задовольняти принципам фальсифікованості (бути відхиленою в експерименті) і верифікованості (бути підтвердженою в експерименті).

Принцип верифікованості є відносним, оскільки завжди існує ймовірність відхилення гіпотези в наступних дослідженнях. Принцип фальсифікованості є абсолютним, оскільки відхилення теорії завжди остаточне.

Слід зауважити, що теорія відхиляється тоді, коли виявлений експериментальний ефект, що витворюється і суперечить висновкам із теорії [10].

Експеримент у психології проводиться в кілька етапів. На теоретичному етапі визначається тема дослідження, передбачається попередня постановка проблеми, зокрема виявлення, що саме не задовольняє дослідника, які причинно-наслідкові зв'язки між явищами психічної реальності вія би хотів установити.

Вивчається необхідна наукова література, зокрема визначення базових понять за словниками й енциклопедіями із психології і суміжних дисциплін, складання бібліографії наукової літератури, що містить емпіричні дані, одержані іншими дослідниками, з поясненнями причин даних явищ.

Результатом роботи з науковою літературою є уточнення проблеми, вибір об'єкта і предмета дослідження, формулювання експериментальної гіпотези у вигляді імплікативного висловлювання типу: “Якщо А… то Б”.

Завжди існує ймовірність, що на цьому етапі завершиться розробка даної теми через неможливість емпіричної перевірки проблеми або практично повного висвітлення в науковій літературі.

Підготовчий етап полягає у складанні програми експерименту. Тут насамперед уточнюється, конкретизується й раціоналізується експериментальна гіпотеза. Це означає, що визначаються конкретні змінні А І Б, які входять в імплікативне висловлювання.

При цьому А і Б повинні контролюватися в експерименті: А — управлятися експериментатором, Б — реєструватися ним (безпосередньо чи з допомогою спеціальної апаратури). Тут же визначаються й операцюналізуються проміжні та зовнішні змінні, які можуть впливати на залежну змінну.

На цьому етані досліднику необхідно підготувати експериментальне обладнання, яке дозволило б йому управляти незалежною змінною І реєструвати залежну (йдеться про конкретні методики й апаратуру психологічного експерименту), продумати організацію умов експерименту (приміщення, час проведення та ін.

) з тим, щоб або виключити вилив побічних змінних, або, частіше, підтримувати константність їхнього впливу на залежну змінну.

План проведення експерименту складається на основі аналізу шляхів досягнення “чистоти” експерименту в порівнянні з бездоганним (мисленим) експериментом.

Саме визначення оптимальної послідовності експериментальних дій і складання плану — логічної схеми пред'явлення рівнів незалежної змінної досліджуваним (або групам досліджуваних) є центральним моментом підготовчого етапу.

Тут виявляється, яке число змінних необхідно контролювати в експерименті, які можливості надає ситуація для проведення дослідження. Згідно з цим Д. Кемпбелл виокремлює кілька видів планів для дослідження зв'язку між двома змінними, які він називає планами істинних експериментів.

Йдеться про простий план для двох груп з попереднім тестуванням, план для двох рандомізованих груп без попереднього тестування, а також план Соломона, який об'єднує обидва плани. У разі, коли план істинного експерименту реалізувати неможливо або недоцільно, застосовуються квазіекспериментальні плани.

На цьому ж етапі відбувається розробка способів фіксації й аналізу результатів; складаються інструкції; за необхідності проводиться пілотажне дослідження, в якому відбувається налаштування обладнання, уточнення інструкції з тим, щоб вона була зрозуміла всім досліджуваним; пілотажне дослідження є. доцільним особливо у разі складного, дорогого експерименту. На цьому етані також формується вибірка — підбирається склад реальних досліджуваних (або груп досліджуваних),

На етапі підготовки також важливим є розгляд етичного аспекту дослідження. Насамперед рішення щодо проведення експерименту повинно базуватися на основі оцінки його внеску в психологію і добробут людей.

При плануванні дослідження експериментатор відповідає за етичну придатність дослідження і розробку заходів, що захищають права досліджуваних. Заборонено використовувати процедури, які можуть нанести шкоду досліджуваним. Дослідник повинен захищати досліджуваних від надмірних фізичних, розумових чи емоційних навантажень.

Тому всі необхідні виміри проводяться таким чином, щоб звести до мінімуму фізичний або психічний ризик для досліджуваних [7].

На власне експериментальному етапі здійснюється процедура експериментування.

Тут насамперед проводиться інструктування досліджуваних, що обов'язково повинно передбачати їхнє мотивування через повідомлення можливостей, які забезпечує їм участь в експерименті (матеріальна винагорода, можливість самопізнання, допомога в розв'язанні особистих проблем тощо).

Необхідно впевнитися, що досліджувані правильно зрозуміли інструкцію, уникаючи, однак, додаткових розгорнутих коментарів окремим досліджуваним (з метою уникнення артефактів, обумовлених спеціальною увагою дослідника до цих осіб),

У цілому для нього етапу характерними є три фази. Перша фаза являє собою передтест, коли одна чи більше змінних вимірюються до експериментального виливу на досліджуваних. Друга фаза полягає в експериментальному впливі, тобто конкретних діях експериментатора стосовно досліджуваних.

Третя фаза представлена посттестом, коли вимірюються ті самі змінні, які вимірювалися на першій фазі, і визначається, чи вплинула на них експериментальна процедура.

Як правило, при цьому порівнюються результати експериментальної групи, яка підлягала впливу, з результатами контрольної групи, яка такому впливу не підлягала [4; 7].

Особливо важливо в процесі експериментування правильно організувати взаємодію експериментатора і досліджуваного, яка багато в чому обумовлює надійність і правдивість експериментальних даних.

У процедурі експериментування часто бере участь асистент, який веде загальне спостереження за поведінкою досліджуваних і їхнім станом, веде протокол, в якому реєструє результати, а також відхилення від програми експерименту, слідкує за роботою апаратури.

Після завершення експерименту доцільно провести бесіду з учасниками процедури з метою уточнення окремих процедур, їхнього впливу на досліджуваних і, за необхідності, зняття негативного впливу.

При цьому, якщо методика експерименту вимагає, щоб мета і гіпотеза дослідження були приховані від досліджуваних, тут важливо роз'яснити те, що насправді відбувалося в експерименті (чого вимагає етика психолога-дослідннка).

У зв'язку з останнім під час проведення експерименту дослідник має поважати вільний вибір людини та її право не брати участі в експерименті або вийти з нього в будь-який момент, коли вона забажає. Крім того, слід пам'ятати, що інформація про досліджуваних, отримана під час дослідження, є конфіденційною. При цьому взагалі досліджувані мають право не називати себе.

Також необхідно врахувати, що досліджувані під час експерименту практично завжди хвилюються щодо оцінки їхнього інтелектуального або особистісного рівня, і. отже, ліпше не повідомляти їм результати (особливо негативні) тестових процедур [7], а після експерименту докласти зусиль щодо конструктивного обговорення проблеми.

На заключному, інтерпретаційному етапі проводиться насамперед статистична обробка результатів.

Тут експериментальна гіпотеза трансформується в статистичну гіпотезу, зокрема, про подібність чи відмінність двох або більше груп досліджуваних (наприклад, експериментальної і контрольної груп), про вплив незалежної змінної, статистичний зв'язок незалежної і залежної змінної тощо. При цьому статистичне рішення визначає значущість подібності (відмінності) експериментальних результатів.

Оцінка достовірності, подібності та відмінності результатів експериментальної і контрольної груп проводиться не тільки на основі статистичних даних, а й у зіставленні з іншими емпіричними даними. У разі розходжень із ними необхідні міркування, пояснення, припущення, чому саме спостерігаються відмінності з даними інших емпіричних досліджень.

У цілому на основі аналізу отриманих даних формулюється висновок про відхилення чи невідхилення гіпотези, дається інтерпретація висновків у термінах теоретичної гіпотези, робиться припущення про можливість узагальнення і поширення даних на інших людей чи ситуації, розглядаються фактори, які обмежують можливості узагальнення (див. тему 7).

На цьому ж етапі складається науковий звіт про проведене дослідження. Складовими звіту є:

вступ, де обґрунтовується актуальність і постановка проблеми, подається стислий огляд попередніх досліджень, аналізуються їхні результати і суперечності, які є підґрунтям для наступних досліджень проблеми, формулюється гіпотеза, методика її перевірки, перелічуються незалежні, залежні, проміжні змінні та змінні, що контролюються;

висвітлення процедури дослідження таким чином, щоб при бажанні її могли повторити інші дослідники — характеристика вибірки, стратегія добору досліджуваних, час проведення, спосіб контролю змінних, інструкції та спосіб їхнього пред'явлення, способи уникнення артефактів, опис апаратури, яка використовувалася в дослідженні;

основна частина — представлення результатів і їхній аналіз, оцінка статистичної значущості, для пояснення — таблиці та графіки;

висновки, в яких експериментальні результати співвідносяться з гіпотезою та результатами попередніх експериментальних досліджень, теоретичне й методичне пояснення результатів, можливості їхнього узагальнення, перспективи подальших досліджень або пропозиції щодо удосконалення чи відхилення теорії, на основі якої проводилося дослідження, висвітлення, яким чином результати експерименту можна використати па практиці.

Источник: https://findout.su/10x25508.html

Шпаргалки к екзамену – файл n1.docx

Види артефактів у психологічному експерименті та засоби їх уникнення.
Шпаргалки к екзамену
Скачать все файлы (81.1 kb.)Доступные файлы (1):

n1.docx82kb.01.02.

2014 00:41

скачать
  1. Эффект Хоторна – испытуемые под влиянием психологического воздействия изучают свою деятельность, состояние, работу, но причина этого не воздействие, а эффект новизны, или отношение хорошее с экспериментатором.

    Этот эффект не стойкий, через несколько опытов пропадает, поэтому он вреден.

  2. Эффект плацебо – (самовнушение) – открыт в медицине. Если больного убедить, что лекарство сильнодействующее, то это лекарство может вызвать физиологический эффект так, как будто оно на самом деле сильнодействующее.

    С повторением эффекта снижается и в дальнейшем исчезает.

  3. Эффект Зейонца (эффект аудитории) – на поведение человека оказывают влияние наблюдатели и он ведет себя не так как обычно. А в эксперимнте наблюдатели есть всегда, поэтому изучаем не естественное поведение испытуемого, а которое возникает под влиянием наблюдателей.

  1. Експериментатор: його особистість і діяльність.

Личность экспериментатора – она определяет как выбор тем исследования, так и интерпретацию получаемых результатов.

Произвели исследование личности психолога. Было установлено, что психологи обладают следующими качествами:

  1. испытывают (испытывали в детстве) трудности в общении
  2. психологи испытывают интерес к самому себе
  3. психологи способны различать внешний и внутренний мир

Основной артефакт который возникает по «вине» исследователя – это эффект Пигмалиона-Розенталя. Исследователь получает те результаты, которые хочет получить. Он неосознанно выбирает в мире только те факты, которые подтверждают его гипотезу и не замечает исключений. Он может бессознательно подгонять результаты под гипотезу. Однако эти результаты будут артефактны и другие исследователи их воспроизвести не смогут. Другие ошибки экспериментатора;

  1. влияние эмоционального отношения к испытуемому (экспериментатор начинает подыгрывать нравящемуся испытуемому, или наоборот – неосознаваемые эффекты)
  2. усреднение данных – экспериментатор старается избегать слишком высоких или слишком низких результатов и охотнее ставит средние баллы людям т.к. высокие или низкие результаты кажутся ему неправдоподобными и он боится, что другим они покажутся не правдой
  3. преувеличение значимости одного задания из серии равнозначных.
  1. Види артефактів у психологічному експерименті та засоби їх уникнення.

Факт – истинные, научные знания о мире.

Артефакт – ложный факт – это ложные знания, которые ошибочно принимаются за истинные.

Артефакты делятся на 3-и группы в зависимости от причин их вызывающих:

  1. артефакты возникающие по «вине» экспериментатора – эффект Пигмалиона-Розенталя (экспериментатор получает такие результаты, какие хочет получить)
  2. артефакты возникающие по «вине» испытуемого – эффект Хоторна, плацебо Зейонца
  3. артефакты возникающие из за нарушения валидности исследования.

Они нужны для того чтобы избежать артефактов. Способы контроля ошибок экспериментатора:

  1. автоматизация исследования – вместо экспериментатора использовать приборы, компьютеры
  2. участие нескольких экспериментаторов – они будут компенсировать ошибки друг друга
  3. незнание экспериментатором цли и гипотезы исследования.
  1. метод обмана – незнание испытуемым цели и гипотезы исследования, или им сообщается ложная цель
  2. метод независимого измерения зависимой переменной – контроль влияния экспериментатора через реальную жизнь (проверить результаты тренинга через некоторое время)
  3. метод скрытого эксперимента – испытуемые не знают, что над ними проводится эксперимент
  1. Етичні принципи проведення дослідження на людині.

1. При планировании опыта исследователь несет персональную ответственность за составление точной оценки его этической приемлемости, опираясь на Принципы исследований. 2. На каждом исследователе всегда лежит ответственность за установление и поддержание приемлемой этики исследования. Исследователь также несет ответственность за этичное обращение коллег, ассистентов, студентов и всех других служащих с испытуемыми. 3. Этика требует, чтобы исследователь информировал испытуемых обо всех сторонах эксперимента, которые могут повлиять на их желание принимать в нем участие, а также отвечал на все вопросы о других подробностях исследования. 4. Честность и открытость — важные черты отношений между исследователем и испытуемым. Если утаивание и обман необходимы по методологии исследования, то исследователь должен объяснить испытуемому причины таких действий для восстановления их взаимоотношений. 5. Этика изыскания требует, чтобы исследователь относился с уважением к праву клиента сократить или прервать свое участие в процессе исследований в любое время. 6. Этически приемлемое исследование начинается с установления четкого и справедливого соглашения между исследователем и участником эксперимента, разъясняющего ответственность сторон.. 7. Этичный исследователь защищает своих клиентов от физического и душевного дискомфорта, вреда и опасности. 8. Этика работы требует, чтобы после сбора данных исследователь обеспечил участникам полное разъяснение сути эксперимента и устранил любые возникающие недоразумения. 9. Если процедура исследования может иметь нежелательные последствия для участников, то исследователь несет ответственность за выявление, устранение или корректировку таких результатов (в том числе и долговременных). 10. Информация, полученная в ходе исследования об участниках эксперимента, является конфиденциальной.

  1. Гіпотеза наукового дослідження, види гіпотез.

Експериментальна гіпотеза – гіпотеза, яка припускає наявність каузальної закономірності НЗЗЗ.Гіпотеза в психологічному дослідженні може задовольняти принцип фальсифікуємості(якщо в ході експерименту вона заперечує) та принцип верифікуємості(якщо підтверджує). Готтсданкер виділяє наступні варіанти експериментальних гіпотез:

  • Контр гіпотеза – експ гіпотеза, альтернативна до основної, виникає автоматично
  • конкуруюча експ гіпотеза – експ гіпотеза про відсутність впливу НЗ на ЗЗ, провіряється тільки в лабораторному експ
  • Точна експ гіпотеза – «предположение» про відношення між одиничною НЗ і ЗЗ в лабораторному експ, перевірка потребує виділення НЗ і «очищення» її умов
  • Експ гіпотеза про максимальну(мінімальну) величину – «предположение» про те, за якого рівня НЗ набуває максимальне(мінімальне) значення
  • Експ гіпотеза про абсолютні і пропорційні відношення – точне «предположение» про характер поступової( кількісної) зміни ЗЗ з поступовою(кількісною) зміною НЗ, провіряється в багаторівневому експ
  • Експ гіпотеза з одним відношення – «предположение» про відношення про між одною НЗ і одною ЗЗ, провіряється у факторному експ
  • Комбінована експ гіпотеза – «прдполжение» про відношення між певною комбінацією 2 чи декількох НЗ, з одної сторони, і ЗЗ –з другої, провіряється в факторному експ

Статистичні гіпотези – є необхідним компонентом перевірки псих гіпотез, якщо дослідження претендує на визнання отриманих результатів як достовірних, значимих, істинних.2 види статистичних гіпотез: – нульова статистична гіпотеза – свідчить про припущення про відсутність значимих відмінностей в показниках, немає зв’язку. – спрямована статистична гіпотеза – наявні відмінності, є зв'язок. В статистичні гіпотези ніколи не вводиться підтвердження про причинно-нассідкові зв’язки, вони є лише в психологічній гіпотезі.

  1. Основні ознаки правильної гіпотези.

Хорошая гипотеза — это, разумеется, такая гипотеза, которая окажется плодотворной и позволит сделать в науке (часто совсем маленький) шаг вперед. формальные признаки хорошей гипотезы: А) Гипотеза должна быть адекватным ответом на поставленный вопрос. Гипотеза чаще всего объясняет только часть фактов, но в науке не следует бояться длинных путей. Б) Гипотеза должна учитывать уже приобретенные знания и быть, с этой точки зрения, правдоподобной. Конечно, лучшие гипотезы открывают новые пути, но они никогда не противоречат полученным научным образом результатам. В) Гипотеза должна быть доступна проверке.

  1. Нуль-гіпотеза і значущі результати дослідження.

Нульова́ гіпо́теза — наукове припущення, що перевіряється емпіричними дослідженнями на неспроможність (чи навпаки спроможність) відобразити реальність Нульова гіпотеза це бездоказове припущення здійсненне до проведення дослідження. Поняття нульової гіпотези передбачає існування альтернативної гіпотези, що її заперечує. Нульова гіпотеза зазвичай в роботах позначається H0, а альтернативна — H1. На практиці нульовою гіпотезою слугує відсутність статистично значущої кореляції між якимись характеристиками чи показниками, а альтернативною є гіпотеза про існування кореляції. Залежна змінна – це змінна за якою експериментатор спостерігає в дослідженні, яку вимірює. Незалежна змінна – це умова чи параметр які експериментатор може довільно незалежно змінювати, варіювати. Всі НЗ можна класифікувати на 4 категорії:

  1. ситуативна З- це певні особливості оточення, які створюються для учасників експерименту
  2. робочі НЗ – групам досліджуваних пропонують різні види завдань
  3. інструктивні НЗ – завдання залишається одним і тим же, а інструкція змінюється для кожної групи
  4. суб’єктивні НЗ – обираються безпосередньо експериментатором, не зазнає активного впливу з боку експ-ра, вона просто обирається(стать, вік, IQ, гендер, рівень чоловічих гормонів, раса тощо)

Існують 2 способи задання рівнів НЗ:

  1. інтраіндивідуальний(внутрішньо груповий)- досліджуваний чи група досліджуваних проходять послідовно через різні рівні, чи умови НЗ.
  2. Міжгруповий – різні групи досліджуваних і одна умова(один рівень НЗ).

Крім ЗЗ та НЗ існують зовнішні змінні експериментальної ситуації, які дослідник повинен чітко контролювати: Побічна змінна – погоджування змішування з НЗ, що призводить до неадекватності даних. Важливою проблемою, яка особливо складно вирішується в псиu001fхологічних дослідженнях, є проблема виміру змінних. У найзагальнішому понятті під виміром розуміють операцію, заu001fвдяки якій числа (чи інші символи) приписуються об'єктам дійсності. При цьому важливо встановити відповідність між властивостями чиu001fсел і властивостями об'єктів.

Усього, слідом за С. Стівенсом, виокремлюють 4 рівні виміру — переведення якісних психічних явищ у зовнішні, кількісні показники, які називають шкалами.

Це, по-перше, номінальна шкала, або шкала найменувань, коли всі психологічu001fні прояви класифікуються за певними ознаками в класи еквівалентu001fних об'єктів, наприклад, належність особистості до певної раси. На цій шкалі об'єкти можна розташувати в будь-якій послідовності.

Клас із найбільшою кількістю об'єктів називають модою — статистичною мірою центральної тенденції (тобто статистичним показником, що характеризує найбільш виражене, репрезентативне значення змінної) для даного виду шкал.

Іншим видом шкал є шкала порядку, або рейтингова шкала, коли об'єкти не тільки розділяються на класи рівних між собою (еквівалентu001fних) об'єктів, а й ці класи упорядковуються (ранжуються) за мірою вираженості цієї ознаки.

Третім видом шкал є шкала інтервалів, на якій ознаки не тільки упорядковані за мірою вираженості, а й відстань між позначками шкали відповідає реальному розриву між даними.

Четвертим видом шкал, які у психології, як правило, використовуu001fються як додаткові, є шкали відношень або пропорцій, для яких нульоu001fва позначка на шкалі відповідає природній нульовій позначці. На таu001fких шкалах вимірюється довжина, площа, об'єм об'єктів, а також час перебігу певних процесів.

  1. Критерії якості виміру змінних: об’єктивність, надійність, валідність.

Об'єктивність означає максимально можливу незалежність реu001fзультатів виміру від особистісних особливостей дослідника, його наu001fстрою та ін.; досягається стандартизацією процедури виміру для всіх досліджуваних.

Надійними вважаються дані виміру змінних, які при повторному їх отриманні в тих же процедурних умовах дають незначущі відхилення від попередньо отриманих показників. Перевірка надійності передбаu001fчає ймовірнісні оцінки на основі статистичних рішень.

При цьому неu001fнадійність даних може визначатися самою психологічною реальністю (наприклад, ефект утоми), опосередкованістю їх суб'єктивним світом дослідника, а також ненадійністю психодіагностичних методик.

Тут слід зважити на те, що залежності, які встановлюються у психології, не завжди відтворюються (наприклад, можна створити умови для творчості, але не можна гарантувати творчий результат, оскільки він залежить від активності досліджуваного — суб'єкта творчості).

Валідність даних визначається в конкретних умовах експерименu001fту, коли оцінюється, зокрема, наскільки методичні прийоми, які були обрані як засіб отримання емпіричних даних, визначають саме ті змінні, що задані в експерименті

  1. Контроль змінних у психологічному експерименті.

Контроль зовнішніх (побічних і додаткових змінних) здійснюється за допомогою:

  • елімінації, коли експериментальна ситуація організовується таu001fким чином, щоб виключити зовнішні змінні (в лабораторії — ізоляція звуків і т. п.), що є далеко не завжди можливим;
  • стандартизації умов — забезпечення константних характерисu001fтик побічних і додаткових змінних — через однакові просторово-чаu001fсові умови проведення дослідження для всіх досліджуваних, процедуu001fри, обладнання, інструкції, вирівнювання за статтю, віком, статусом тощо; проблемою при цьому є характеристики побічних і додаткових змінних; до того ж навіть у цьому разі змішування повністю уникнуu001fти неможливо (скажімо, проведення експерименту для людей з різниu001fми біологічними ритмами життєдіяльності водночас, наприклад враu001fнці, викличе різну реакцію, багато в чому обумовлену саме рівнем активності досліджуваних, що пов'язана з їхніми біоритмами);

балансування — введення контрольної групи, яка перебуває тих самих умовах, при цьому контролюється ефект змішування змінu001fних:

  1. Контроль незалежної змінної.

Слід розрізняти контроль незалежної змінної і контроль “інших” або зовнішніх (побічних і додаткових змінних). Контроль незалежної змінної полягає в її активному варіюванні або знанні закономірності її зміни. Другий сенс поняття “контроль” – управління зовнішніми, “іншими” змінними експерименту. Вплив зовнішніх змінних зводиться до ефекту змішування. Розрізняють два основних способи контролю незалежної змінної. Ці способи лежать в основі двох типів емпіричного дослідження: активного і пасивного. Нагадаємо, що в психології до активних відносяться діяльнісний метод (експеримент) і комунікативний (бесіда), а до пасивних – спостереження і вимірювання. Пасивні методи називають також методами систематизованої реєстрації, або систематизованого спостереження (включаючи в нього і процедуру вимірювання). В експерименті контроль незалежної змінної проводиться за допомогою активного маніпулювання, варіювання. При систематизованому спостереженні (також – вимірі) контроль здійснюється за рахунок відбору (селекції) необхідних значень незалежної змінної з числа вже існуючих змінних. Прикладом активного контролю є, наприклад, зміна гучності сигналу, що подається експериментатором в навушники. Прикладом пасивного контролю може служити розбиття групи учнів на невстигаючих, среднеуспевающих і високоуспешних при дослідженні впливу рівня успішності навчання на статус особистості в навчальній групі. При плануванні дослідження слід мати на увазі, що принципи, які пред'являються до формування плану для активного і пасивного досліджень, одні й ті ж, за винятком контролю ефектів, пов'язаних з експериментальним впливом.

  1. Контроль зовнішніх змінних.

Існує кілька основних прийомів контролю впливу зовнішніх (“інших”) змінних на результат експерименту:

  1. елімінація зовнішніх змінних;

Експериментальну ситуацію конструюють таким чином, щоб виключити будь-яке присутність в ній зовнішньої змінної. 2) константність умов; 3) балансування; При балансуванні кожен випробуваний одержує лише одне експериментальне вплив – зовнішня мінлива збалансується за рахунок виявлення ефекту дії на членів експериментальної групи, у порівнянні з ефектом, отриманим при дослідженні контрольної групи. Випробуваний може виявитися тільки в експериментальній або ж тільки в контрольній групі і отримати вплив якої-небудь зовнішньої змінної в обох групах. Балансування використовується при дослідженні незалежних груп, 4) контрбалансіровка; Контрбалансіровка застосовується в тих випадках, коли є можливість провести декілька серій. Отже, техніка контрбалансіровкі полягає в тому, що кожен випробуваний одержує більш ніж один варіант впливу (АВ або ВА) і ефект послідовності цілеспрямовано розподіляється на всі експериментальні умови. 5) рандомізація. Рандомизацией називається процедура, яка гарантує рівну можливість кожному члену популяції стати учасником експерименту. Кожному представнику вибірки привласнюється порядковий номер, а вибір досліджуваних в експериментальну і контрольну групи проводиться за допомогою таблиці “випадкових” чисел. Рандомізація є способом, що дозволяє виключити вплив індивідуальних особливостей піддослідних на результат експерименту.

  1. Етапи експериментального дослідження в психології.
  1. Первичная постановка проблемы
    1. Формулировка темы в виде «Влияние А на В»
    2. Постановка проблемы. Формулировка проблемы должна быть в терминах конкретной научной дисциплины
    3. Выдвижение первичной гипотезы
  2. Работа с научной литературой по теме (приводится краткий конспект). Это нужно чтобы выяснить современный уровень знаний по данной проблеме.
  3. Уточнение гипотезы и определение переменных
    1. Уточнение гипотезы (если нужно). Гипотеза должна быть сформулирована как предположение о наличии причинно-следственных взаимоотношений.
  4. Подбор методик
    1. Подбор методик для управления независимой переменной
    2. Подбор методик для регистрации зависимой переменной
  5. Планирование экспериментального исследования
  6. Отбор испытуемых
    1. Определение генеральной совокупности
    2. Объем и характер выборки
    3. Способ отбора выборки
  7. Проведение эксперимента
  8. Статистическая обработка
  9. Вывод и интерпретация данных
  10. Научный отчет. В качестве отчета может выступать статья, текст доклада, выступление на научной конференции и т.д.

Источник: http://perviydoc.ru/v6430/%D1%88%D0%BF%D0%B0%D1%80%D0%B3%D0%B0%D0%BB%D0%BA%D0%B8_%D0%BA_%D0%B5%D0%BA%D0%B7%D0%B0%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D1%83?page=2

Medic-studio
Добавить комментарий